Любі друзі, особа, яка оцінює речі задля них самих, а забуває про доброту й любов Господа Бога, буде завжди малою й нічтожною, подібно як і ті речі, що їх вона цінить. Все, що не допомагає нам подобатися Богові, не повинно мати ваги в нашому житті. Тому нам треба глядіти на нього, як на ніщо. Якщо ми не будемо шукати Господа Бога в нашому житті, ми скоріше чи пізніше будемо невдоволені, де б ми не були й куди б ми не звернулися. Про цю переважаючу правду повчає нас св. Августин: "Господи, Ти створив мене для себе, й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі". Наше серце й наша воля спрямовані до Господа, подібно, як усі рослини й дерева спрямовані до сонця, яке своїм промінням і теплом дає їм усім життя і ріст. Очевидно, ми залежимо від нашого Творця повністю, не лише в приході на цей світ, у продовженні нашого туземного як тілесного, так і духовного життя, а передусім у нашому призначенні до злуки з нашою метою - Господом Богом, щоб брати участь у Його житті та Його безмежному щасті - в Царстві Небесному. Тож коли ми відмахнемося від нашої мети, тобто коли не звернемося повністю до Бога, тоді самі себе виключимо від нашої остаточної мети й вічного щастя, бо його нам може дати тільки Господь Бог, наша одинока мета.
Той, хто у своєму туземному житті думає радше про туземні речі, а не про Бога, знайде в своєму житті тільки непевність, клопоти й страждання. Ту правду Спаситель ставить нам перед очі словами: "Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?" /Мт. 16, 26/. І дійсно, коли розважимо цю правду, мусимо сказати, що наше майбутнє залежить від життя і здоров'я нашої душі. Тобто щоб вона була вільною принаймні від смертельного гріха, який єдино може виключити нас від небесного щастя. Тож кандидат до священства, який рішився йти слідами Ісуса Христа, мусить зрозуміти, що тим рішенням виключив себе від світу, тобто від туземного добра и щастя, що земля може йому дати, й повністю призначив себе Христові. Ісус Христос, прийнявши те його свобідне рішення, її. ім його цілого й усе те, що він має в посідання. Спаситель ім сказав: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною" /Мт. 16. 24/. Спаситель вимагає повного віддання себе Йому, бо за Його словами, Його учень мусить зректися не лише речей, які йому належать, але й свого власного життя, як це слідує з Його дальших слів: "Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде" /Мт. 16, 25/. Ісус має право вимагати від нас такої повної посвяти, бо все, що є наше, що ми маємо, є й так Його даром. Він бо нас із нічого сотворив, нас у житті вдержує, дає нам усе. що до того життя потрібне, співпрацює з кожним нашим ділом, словом, гадкою й бажанням. Виходить із того, що ми радше є Його, як нашою власністю. Отже ми й так нічого не тратимо, коли Йому так повністю віддаємось. Що Спаситель вимагає від нас прийняти ті хрести, які Він нам у своїй доброті для нас призначив, - це звичайна річ, бо немає людини без хреста, й ніхто від нього звільнитися не може. А приймаючи хрест і несучи його заради Спасителя, ми вислуговуємо собі в Нього Царство Небесне. Той, хто вибирає Ісуса Христа, мусить залишити на боці все, свою родину, навіть своє власне життя, коли бажає бути гідним учнем Спасителя: "Хто любить батька або матір більш, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене... Той, хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде" /Мт. 10. 37-39/. Що-небудь у цьому світі, що його цінимо чи любимо більше, ніж Господа Бога, тобто гонори, відпочинок, пошана чи зиски, робить із нас світську людину, тобто таку, що живе лише для цього світу. Тим способом ми стаємо невільниками наших земних побажань, зайняті якими, ми навіть не можемо думати про Господа Бога. Коли замкнуться брами неба, тоді для нас вже буде запізно думати про небо.
Молитва:
О мій Боже, я повністю полягаю на Твою поміч, щоб держатися здалека від земних приємностей та розкошів. Вживатиму мого майна й щоденних приємностей, як речей, що Ти мені їх дав. Допоможи мені, щоб я ніколи не ображав Тебе тими Твоїми дарами. Так як ті вчорашні радощі проминули, проминуть і сьогоднішні. Я, однак, бажаю жити для найвищого добра, тобто виключно для Тебе, мій Боже. Ти єдиний є найкращим і найвищим. Ти єдиний можеш заспокоїти повністю бажання мого серця повіки. Амінь.