Любі друзі, суєта - це інша назва нерозумних сподівань та непотрібних претензій і удавань. Деякі люди сподіваються і вимагають забагато від добрих речей цього світу. Деякі знову вважають себе більшими чи кращими, ніж вони в дійсності є, і стараються звертати на себе більше уваги. ніж їм в дійсності належалося б. "Марнота марнот ... геть усе марнота" /Проп. 12,8/. Тому нерозумним є побиватися чи шукати таких марнот у нашому щоденному житті, бо вони нас лише розсівають і відвертають нашу увагу від важливих Божих справ. Нерозумними марнотами є зайняті люди, які не люблять Господа Бога й не підкоряються Його заповідям. Немає нічого під сонцем. що було б сталим і непорушним. Все йде й проминає, та ніколи не повертається. Тому-то, коли ми любимо будь-що задля нього самого, а не тому, що ця річ чи особа помагає сповняти Божу волю, тоді ми також стаємо жертвою такої марноти. Смерть остаточно відбере нам ті речі, й ми останемось без нічого, як тут на землі, так і, що важливіше, на другому світі. Коли ж людина вживае розумно оці земні речі, тоді навіть така марнота може примести користь у важливих справах нашої душі. Так-то Господь каже нам вживати оцих земних благ, щоб спасти наші душі, хоч вони є також марнотою цього світу. " я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні" /Лк. 16, 9/. Тобто нам треба ті земні блага вживати, щоб робити добро людям, нашим ближнім, і в той спосіб наче купувати собі в Господа Царство Небесне.
Суєтою є задуже бажати й старатися накопичувати забагато оцих земних проминаючих речей, багатств, загалом всяких дібр, які не є конечними й потрібними для спасіння нашої душі, й на них будувати надію на майбутнє. Подібно, як і задуже бажати гонорів і почитання й уважати себе чимсь кращим від інших людей. Марнотою є слідувати насліпо за бажаннями, пристрастями нашого тіла, тобто нашої природи, звихненої нервородним гріхом, бо вони можуть стати для нас невиносимим тягарем, обвантажуючи наше сумління, яке не дасть нам спокою ні вдень, ні вночі. Ті земні речі деколи мають силу затемнити наш ум, звести наш розум і відвернути нас від нашої остаточної мети, від Господа й від злуки з Ним, нашою одинокою й остаточною метою. А тим самим не дозволити осягнути Царство Небесне й злуку з нашим Творцем, за яким шукає й нудьгує наше неспокійне серце, яке бажає добра непроминаючого - вічного й незмінного: Господа Бога.
Марнотою є бажати собі довгого життя, не дбаючи, щоб ми жили добрим, Богу вгодним життям. Марнотою далі є приписувати завелику вагу сучасному життю, не звертаючи уваги на майбутнє життя, яке прийде пізніше після нашої смерти, на другому світі. Бо ж самі бачимо, яким коротким, воднораз же, яким повним страждань і смутків воно є. Воно так часто обманює нас, обіцяючи щастя й розкоші, але їх ніколи нам не дає, але навпаки наповнює нас смутком і терпінням. Марнотою є любити тільки те, що до нас скоро приходить, водночас же й скоро від нас відхопить, залишаючи нас із пустими руками. Замість того ми повинні спрямовувати наше серце до неба, до нашого остаточного помешкання, із його безмежним щастям і радощами.
Розважмо:
Якщо б можливим було для людей, які вмерли, повернутися назад до життя, як цілком інакше вони судили б про ті земні проминаючі речі. Тепер вони знають добре, якими незначними були ці земні речі, що їх вони так бажали, з таким зусиллям старалися осягнути, що навіть переступали Заповіді Божі, щоб їх дістати й ними втішатись. Але були й мудрі люди, які живуть тепер, втішаючись блаженним видінням Господа Бога Творця в небі, за те, що вони нічим не хотіли ображати нашого Бога-Творця й страшного Суддю, та й ціле життя оставались йому вірними, сповняючи Його Божі Заповіді. В нашому житті нам треба рішатися, що нам вибирати, але воднораз ще й пам'ятати, що за кожне добре діло жде нас безмежна нагорода неба, а за кожне переступлення Закону Божого - вічна кара в пеклі. Сам Христос Спаситель упоминає нас кажучи: "Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами" /Мт. 16, 27/.
Молитва:
Господи, мій Ісусе Христе, пошли мені небесну мудрість, щоб я шукав Тебе понад усе інше на землі. Поможи мені, щоб моєю розкішшю було втішатися Твоєю любов'ю понад усіма речами цього всесвіту. Дозволь мені розуміти речі згідно з їхньою вартістю, яку вони мають у Твоїх очах. Дозволь мені, щоб я уникав тих, які до мене підлизуються й мене хвалять, а зносив терпеливо тих, які дорікають і насміхаються з мене й роблять життя моє нестерпним. Важкою бо річчю є поборювати непотрібний вплив людських слів і звертати мою увагу тільки на Твої Святі Заповіді. Бо тим способом я крокуватиму безпечно дорогою, що веде до життя вічного й безмежного щастя, до вічного спокою, радощів та участкування у Твоєму Божому житті. Амінь.