Любі друзі, всі люди є слабкими й тендітними. Не думайте, що ви кращі чи сильніші від інших. Зовнішні обставини не є причиною людської слабости. Вони лише витягають її на світло денне й виказують, якою людина в дійсності є. Вам потрібно зрозуміти цей факт і в ньому переконатися. Ваша воля є слабкою, а ваші сліпі пожадання й прагнення є сильними. Не думаю, що нам повинно бути важко пізнати й признати, що ми самі собою слабкі. Згадайте лише, як часто й як глибоко тривожать нас марні речі. Як часто ми вже постановили собі стати кращими людьми, підкоритись Божим Заповідям. Але вистачає навіть якоїсь маленької спокуси, щоб ми ті всі гарні постанови забули й назад робили те саме, що перед тим. Якраз тоді, коли ми думаємо, що з нами все гаразд, що ми вже утверджені в добрі, нежданно наче земля усувається з-під наших стіп, і ми знову наражаємося на спокусу. Навіть коли ми, може, не дали повної, свідомої згоди, все-таки наші почування н бажання вводять нас у замішання. Зненавиджені гадки приходять на наш ум, і ми часто ніяк не можемо їх позбутися.
Перш ніж ми можемо стати серйозними в нашій досконалості, нам треба переконатися в її необхідності. Але розважмо. якими тендітними й якими слабкими ми є! Як дуже часто ми стараємось про те, що є гріховним! Ми сповідаємось із наших гріхів та провин сьогодні, але завтра ми знов погрішуємось проти них. Ми торжественно обіцяємо в сповіді, що вже більше не поповнятимемо тих гріхів, але за кілька годин чи кілька днів знову повертаємо до них. Про ці справи говорить св. Апостол Петро: "Бо коли ті, що спізнавши Господа і Спаса нашою Ісуса Христа, втекли від погані світу, а знов оплутані нею, їй улягають, то останнє їхнє гірше, ніж перше. Ліпше було б їм дороги справедливости не спізнати, аніж спізнавши, відвернутися від переданої їм Святої Заповіді. З ними трапилося те, що приповідка влучно каже: "...свиня вимита качається в грязюці" /II Пт. 2, 20-22/. Проте справедливим є. щоб ми ніколи не думали зависоко про себе, але радше завжди були покірними. Знаючи, що "Господь гордим противиться, а покірливим дає благодать" /І Пт. 5, 5/.
Ми схильні радше йти взад. ніж поступати вперед. Ми ніколи не маємо сталої гадки про що-небудь довший час. Наші настрої та спрямування думок змінюються дуже скоро, так що ми самі не здаємо собі з того справи. Коли б ми, Господи, змогли звернути нашу істоту й наші гадки тільки на Тебе й уже більше не змінювати. Тож зверни, Сиасителю, наші змінливі гадки й серця до себе, тому що тільки в Тобі ми зможемо знайти спокій і повне вдоволення.
Розважмо:
Наша людська природа є наче той бистрий кінь; його треба тримати вудилами завжди, інакше вирветься, гонитиме без контролю, і його здержати вже не зможемо. Тому нам не треба дивуватися тому, що в нас є такі швидкоминучі настрої й уподобання. Вони не є нічим найкращим у нас. Господь, однак. глядітиме й нагороджуватиме нас за те, ким ми бажаємо бути і як ми до тієї мети прямуємо. Ми, без сумніву, скоріше поправимось і осягнемо намічену мету тоді, коли усильно проситимемо Всевишнього про допомогу, частіше приступатимемо до Святих Тайн, а головно до Св. Сповіді й Пресвятої Євхаристії. Брак поступу в нашому надприродному житті можемо дуже часто пояснити тим. що ми не боремося досить сильно проти наших злих схильностей і навиків. Або деколи стараємось боротися проти них тільки самі, забуваючи про те, що в борні проти зла нам завжди треба полягати на поміч нашого Спасителя, бо тільки Він, всемогутній, може успішно допомогти нам звільнишся від усіх спокус, які находять на нас. Тому нам треба надіятись і просити з надією і упованням про його поміч, знаючи, що Він може нам допомогти, бо всемогутній і хоче допомогти, так як Він наш добрий і люблячий батько. Цю поміч Господь подає нам за допомогою своєї святої Церкви, яка повчає нас, до кого звертатись про поміч. Вона також допомагає нам Святими Тайнами, які установив і в ній залишив паш Спаситель Ісус Христос. За допомогою Божої ласки ми будемо спроможні жити праведним і Богу вгодним життям
Молитва:
Мій добрий Боже, Ти добре знаєш мої вади й слабості, тож змилосердися наді мною. Витягни мене з того багна самовдоволення, щоб я в ньому не позоставав назавжди. Гляди на мою біду й терпіння кожного дня, допомагай мені в моїх стараннях жити так, як Тобі подобається. Мені завжди не вдавалося жити Богу вгодним життям, тому що я завжди полягав на мої власні сили. Тепер, навчений бідою, я шукатиму помочі й поради всюди, але передусім у Тебе, мій Боже. Зроби мене мудрим і постійним у моїх намаганнях осягнути якнайбільше чеснот, щоб я більше не тратив дорогого часу на марноту, але в кінці став таким, яким Ти бажав би мене мати. Без Твоєї помочі я ніщо, нічого не можу зробити, як Ти сам сказав: "У мені перебувайте, а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 4-5/. А з Божою поміччю ми можемо все доконати, згідно зі словами св. Апостола Павла: "Я можу все в тому, хто укріплює мене" /Флп. 4, 13/.