Любі друзі, навчіться мудрости з нерозуму багатьох світських людей. Глядіть, як вони дуже переживають, коли прийдеться їм утратити дещо з їхньої власности, їхнього майна. Заради земного зиску чи матеріяльного добра жити будуть дуже пильно й довго працювати. Коли йдеться про їхні духовні потреби, то про них вони дуже скоро забувають. Їх цікавлять речі звичайно маловартісні, й ціла їхня увага є зайнята зовнішніми, земними справами. Коли ми самі не будемо статратись контролювати наших гадок, тоді нас візьмуть у полон промииаючі маловажні моменти буденного життя. Якими нерозумиими є ті люди, що не здають собі справи з того, в якому нещасному положенні вони знаходяться, роблячи проминаюче життя єдиним предметом їхніх бажань. Деякі з них вже так до нього привикли й цілим серцем прилягли, що якби вони могли на тій долині сліз повік перебувати, вони не дбали б про ніщо інше, навіть про майбутнє життя в Царстві Небесному. Так справді воно є. Ті люди воліли б назавжди залишатися на землі й жити туземним життям, хоч вони часто мусять одні іти й з трудом здобувати собі все потрібне для їхнього щоденного життя.
Думаю, що й ви, любі друзі, погодитеся зі мною, що ті люди є нерозумними й сліпими, тому що так глибоко закохалися в туземні проминаючі речі й повністю вдовольняються земними чуттєвими розкошами цього життя. Але незабаром, коли прийде кінець їхньому туземному життю, вони пізнають гірку правду, якими безвартісними і нехосенними були ті речі, що їх вони за життя любили.
Розважмо:
Найкраще можна пізнати скороминущу вартість земних проминаючих речей, коли глядіти на них після того, як вони вже проминули. Спитаймо себе, де розкоші, яких ми собі так дуже бажали й за якими так тужили минулого року? Де ж поділися почесті й слава, заради яких ми так важко працювали й бідували, щоб їх осягнути в минулому році? Вони пройшли і пропали й уже ніколи не повернуться. Чи ми справді далі бажаємо жити й старатися про таке проминаюче земне щастя, чи, може, ми бажаємо досконалого, всеобнімаючого й вічного щастя? Думаю, що тільки нерозумна людина може сумніватися, як на це просте питання відповісти. Христос Спаситель уже відповів нам усім на те запитання, кажучи: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами" /Мт. 16, 26-27/. Подумаймо так самі, що за користь нам, хоч би ми увесь світ здобули й мали в своїй виключній власності, та уживали всіх світових благ не лише тих марних кількадесять літ нашого життя, але навіть мільйони літ? Коли під кінець смерть мала б прийти до нас, і ми мусіли б стати перед страшним, але справедливим Божим судом, щоб перед Христом Господом здати рахунок, як ми провели оце наше життя? Та й чи при всіх тих багатствах ми були б дійсно щасливими, будучи свідомими того, що після тих мільйонів літ смерть таки прийде і забере нас із цього світу? Та свідомість - що з нами станеться після розкошів туземного життя, як треба буде перебувати не мільйони літ, але цілу вічність, яка ніколи не кінчається, а триває без кінця, завжди така сама? Розважте добре, дорогі, цю дійсність і рішайтесь, чи оті туземні проминаючі розкоші варті того, щоб заради них утратити вічне щастя Царства Небесного?
Молитва:
Мій Боже й Господи, допоможи мені, щоб я ніколи не дав ошукати себе туземними марними розкошами. Щоб я завжди тямив, що вони лише дочасні й скоро проминаючі й не є нічим у порівнянні з вічною досконалою славою Царства Небесного. Пам'ятаймо, що все залежить від нашої душі, тобто від її стану в ласці Божій, чи в стані важкого, смертельного гріха. Зайняті справами нашого щоденного життя, погонею за цим земним щастям, його розкошами, ми й не думаємо про кінець нашого життя і про смерть, яка наближається, щоб нас забрати з цього світу. Про те розказується в Святому Письмі, де говориться про багача, який дивлячись на гарний урожай, із задоволенням сказав: "Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років. Спочивай собі, їж, пий і веселися!" /Лк. 12,19/. Так то він робив свої плани, не думаючи чи не сподіваючись того, що Господь Бог має свої плани відносно нього й тепер звертається до нього такими словами: "Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?" /Лк. 12, 20/. Так то багато людей собі міркує й робить плани на майбутнє, тільки забувають, що не вони, її хтось інший рішає майбутнє кожного сотворіння, включно з людьми. Так ото Господь каже, що хто без Нього рішає про свою долю, завжди з тим зле виходить: "Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога" /Лк. 12, 21/. Тож пам’ятаймо про ту правду, що не ми, але єдино Господь рішає про нашу долю. Ми ж стараймось не про скарби земні та маєтки але про скарби добрих діл, тобто, щоб ми були багатими в Бога Господа.