Любі друзі, про дуже мало речей ми можемо бути абсолютно певними; а з них такою повністю певною річчю є певність смерти, це значить, що ми всі без винятку мусимо вмерти; скоріше чи пізніше, але неодмінно помремо. Кожна людина, чи праведна, чи вірна, чи віруючий, чи атеїст, мусить в кінці залишити оцю долину сліз. Але смерть не є одинокою подією в її житті. Катехизм учить нас, що є чотири останні речі: смерть, суд, небо й пекло. Зараз же після розлуки душі й тіла слідує суд, так званий партикулярний, де Господь судить нашу душу, яка відлучилася від тіла й, ставши вільною, являється перед своїм Суддею. Та все-таки той суд не є остаточним судом над нами, бо ще раз під кінець світу, вже після злуки душі з тілом, людині треба буде знов явитись на суд. так званий загальний або Страшний Суд. На тому Суді появляться вже всі люди, й він буде остаточним Судом. Після нього вже западе остаточне рішення, й Суддя пошле вже людину до місця, де вона себе згідно зі своїми ділами призначила. То значить, коли вона жила праведно, зберігаючи Заповіді Божі, опиниться в небі; коли ж вона зійшла з цього світу хоча б з одним тільки важким гріхом, тоді на неї жде пекло зі своїм вічним вогнем та сотні дияволів, щоб її цілу вічність мучити.
До тих чотирьох останніх речей ми кожного дня чимраз то ближче наближаємося. Вони не будуть для нас страшними тоді, коли наша совість буде чистою, тобто вільною від гріхів, принаймні від важких, смертельних гріхів. Коли ми справді любимо Господа Бога в нашому житті, тобто, коли ми справді щиро стараємося зберігати Божі Святі Заповіді, тоді нам не треба нічого боятись, бо смерть буде нашим дорогим приятелем, відчиняючи нам брами до Царства Небесного, де ждатиме нас злука з нашою метою - Отцем Небесним, де з Ним участкуватимемо в Його житті та Його безмежному щасті. Ті гадки не тільки не будуть нас страхати, але будуть потішати серед усіх нещасть, терпінь і турбот кожного дня. Бо ми будемо свідомі того, що це все скінчиться, й після смерти, повернувшись до дому нашого небесного Батька, спочинемо по всіх турботах цього світу. Роблячи це розважання, ми повинні усвідомити собі, куди ми прямуємо й що нас після смерти чекає. Коли в нас буде чиста совість, тоді з Апостолом зможемо сказати: "Нещаслива я людина! Хто визволить мене від тіла тієї смерти?" /Рм. 7, 24/. Тобто хто звільнить від нашого смертного тіла?
Любі друзі, наше туземне життя дуже коротке, скільки наших рідних, наших приятелів чи знайомих зійшло з цього світу? Ми знали їх, може, навіть дружили, але як тільки вони зійшли з цього світу, ми, може, помолились за їхню душу й зараз же про них забули. Так само буде й з нами по нашій смерті. Тож подумаймо собі вранці, що, може, не діждемо до вечора, а ввечері і кажемо собі, що, може, ранок не побачить нас живими. Але ті гадки не повинні навівати на нас сум, але радше ми повинні радіти. що вже незабаром зустрінемось із нашою метою - Господом Богом, за яким нудьгує наше серце вже стільки літ.
А щоб ми справді так щиро очікували нашого приятеля-смерть, нам треба жити кожного дня так свято, начеб ми мали в ньому вмерти. Бо скільки то людей вмирає нагло, неприготованими? Про що остерігає нас Спаситель словами: "Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде" /Мт. 24, 42/, Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години" /Мт. 25,13/. Скільки то людей ошукалось, думаючи, що в них ще досить часу, щоб приготуватися до смерти? А смерть несподівано вирвала їх із цього життя. Скільки то людей померло чи то в катастрофі, чи втопилось, чи від кулі, яка була призначена для когось іншого? Скільки втратило життя серед забави, бенкети, нагло від серцевого приступу. Так то несподівана смерть змітає багатьох із поверхні землі. Пам'ятаймо, що, може. несподівана нагла смерть жде вже й на нас!
Розважмо:
Чому ми не хочемо застановитися над нашим кінцем? Від цього ми не вмремо скоріше, як нам призначено, ані не втікнемо від смерти, коли про неї не будемо думати. Найстрашнішою була б для нас смерть, якщо б вона захопила нас у стані важкого гріха. Кожна інша фаза смерти - це лише звичайна річ, єдина фаза, однак, може бути для нас небезпечною, тобто смерть у стані важкого гріха, бо вона відлучила б нас навіки від нашої мети, від Господа Бога. Тож нам треба погодитися зі смертю й старатись бути завжди приготовленими до неї. Як же це зробити? Треба нам так жити, що коли б вона до нас не застукала, то зустріла б нас у стані освячуючої ласки.
Молитва:
Мій добрий Спасителю, стережи мне від гріха, бо тоді для мене були б відкритими брами пекла. Коли ж моя душа буде в стані освячуючої ласки, смерть може прийти до мене коли забажає, і вона буде моїм приятелем, відкриваючи мені двері до дому доброго нашого Батька - Господа Бога. Допоможи мені боятись тільки гріха, й тоді ніщо інше не буде для мене страшним. Каже св. Апостол Павло: "Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не може нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім" /Рм. 8, 35-39/. Амінь