Любі друзі, коли вже прийде наша остання година життя, ми побачимо все в новому, зовсім іншому світлі. Якщо ми були недбалими й занедбували свої обов'язки супроти Господа та Його Святих Заповідей, без сумніву, ми будемо жалувати. Коли ж ми завжди підкорялись Божому Законові, тоді, напевно, наше серце буде повне радощів, бо нам на гадку прийдуть потішаючі слова нашого Снасителя, що їх Він як грізний Суддя зверне на Суді до тих, що будуть по Його правиці: "Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагим, і ви мене одягли; хворим, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене" /Мт. 25, 34-36/. На запитання праведників, коли вони Йому послужили, відкаже Спаситель: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, - ви мені зробили" /Мт. 25, 40/.
Можливо, що надходить час, коли ми бажали б мати хоч ще один день, а навіть годину, щоб поправити те, що ми попереднього дня чи години зробили, але це буде неможливо. Тому вживаймо день та годину тепер, ще доки ми живі, а то може бути запізно. Хто може нас запевнити, що станеться з нами слідуючого дня, чи наступної години? Хто може запевнити нас, що будемо мати до розпорядження тільки одну годину, коли смерть уже буде близько нас? Смерть може прийти будь-коли, як злодій у ночі, коли ми будемо ще глибоко спати. Тому нам треба бути приготованими до таких відвідин. Тож коли душа наша буде в стані ласки освячуючої, нам не буде страшно зустрічати ангела смерти, коли б він не прийшов до нас. Тож нам треба жити так. Щоб смерть була для нас сповнена радощами, а не страхом. Не прив'язуймося задуже до земних речей, а покладімо всю нашу надію на Господа; глядімо на Нього, як на наш найбільший скарб. Він є для нас більшим і дорожчим, ніж ми це можемо зрозуміти! Слаба душа є піддана земним бажанням і земній любові. Добра людина зискує небесну любов у туземному житті та свободу, яку світська людина не може зрозуміти.
Розважмо:
Без огляду на те, якими справами ми зайняті, та й якими важливими вони нам видаються, коли прийде смерть, ми будемо змушені ті всі важливі справи залишити й появитися перед Божим страшним, але справедливим Судом. Інші займуть наше місце, наш високий уряд і наші заняття. Мало хто з людей знає, що їхня смерть уже близько й жде на них. Багато з них є заскочені, бачачи, що їм треба вже забиратися з цього світу. Для тих, що люблять Господа, смерть є причиною радощів, вона є їхнім приятелем, бо звільняє від усіх нещасть, клопотів та болів, які чекали на них тут. Вона є їхнім приятелем, бо відкриває їм брами до іншого, безмежно щасливого й вічного небесного життя, як співається у панахиді: "Де немає болю, ні журби, ні здихання, але безконечне життя", але тільки для тих, про яких каже св. Апостол Павло: "Бо я вже готовий на дивну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, біг закінчив - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на Його появу" /II Тим. 4, 6-8/. Але для тих, які задуже прив'язалися до цієї землі й її полюбили, розлука радше сповнена невисказанним терпінням.
Молитва:
Господи Боже, дай мені зрозуміти пошану до праці й розкошів, до честі й успіху в цьому туземному житті. Допоможи мені не бажати нічого, що могло б мене відділити від Тебе. Моїм найважливішим завданням повинно бути - подобатися Тобі й чинити все, що тільки Ти бажаєш. У той спосіб сподіваюся бути готовим до вічності, кожної хвилини дня й ночі. Амінь.