Любі друзі, Господь Бог доказав нам свою любов і благовоління до людського роду своїми безчисленними дарами. Люди не можуть подумати й про один із них у їхньому щоденному житті, який не походив би від Господа Бога. Любов Божого Сина Ісуса до нас об'явилася найкраще и Його воплоченні й приході на світ як людини, Його важкою працею. чи, як Він сам це називає, службою: "Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя своє на викуп за багатьох" /Мт. 20,28/. Він не тільки трудився ціле своє життя для добра людей, але й молився, терпів, переносив важкі страждання, бичування, вінчання терновим вінцем. Під кінець повис на дереві хресному, й такою ганебною смертю на хресті знищивши свою людську природу, враз із нею знищив усі наші гріхи та вислужив нам Царство Небесне. Кожний, хто тільки застановиться над тією любов'ю Христа, мусить признати, що він ніяк не заслуговує того, щоб сам Господь, Божий Син, стільки трудився й терпів, щоб його врятувати від кар пекла. Та й що він нічим не може Господеві відплатити, бо все, що має, навіть своє життя, тіло й душу, - це не його, але власність Господа, який його створив і всім, що має, обдарив. Однак, знаючи те все. ті добродійства Бога Отця і Його Єдинородного Сина, деякі люди залишають такого великого добродія і звертаються до Його ворога, диявола. Вони відмовляються підкоритись Його Божим заповідям і грішать так, що чорною невдякою платять Богові за його добродійства. І хоч Господь у своїй доброті призначив їх до неба, вони, заради своїх гріхів, його ніколи не побачать, бо відмовляються слухати Його умов, тобто життя, згідного з Божими Заповідями.
Пекло Господь призначив для упавших ангелів, які своїм гріхом гордости виключили себе від Нього. Людину Спаситель призначив до неба, коли ж вона рішиться жити без Христа, без Його Заповідей, тоді сама призначає себе на муку в пеклі, разом із ворохобниками-дияволами. Відмовляючись сповняти Божі Заповіді, вона сама добровільно засуджує себе на страшні терпіння пекла. Ісус Христос, Суддя на основі її туземного життя лише проголошує засуд. що грішник сам собі вибрав.
Тут, на землі, немає нічого, що можна б прирівняти до пекла, воно перевищує спроможності нашої фантазії. Його треба на собі досвідчити. щоб знати, що це за страшне місце. Все-таки стараймось, принаймні до певної міри, уявити собі, що це за місце вічної кари? Все, що тут стараємося начеркнути, - це тільки дуже недосконала ідея тої страшної дійсности. Нам справді недостає слів, щоб відобразити цю страшну дійсність. Ми не хочемо вас страшити, але стараємось до певної міри представити вам, що кожного грішника чекає на другому світі, коли не покається й не навернеться до Господа. Однак треба нам бути свідомими тої правди, що, як ми не хочемо жити для неба, тобто сповняючи Божі Заповіді, то закінчивши оце життя, напевно опинимося в пеклі.
Всі можливі страждання тут, на землі, є нічим у порівнянні з муками пекла. Розумна людина підніметься радше до будь-яких терпінь і страждань земних, ніж виставить себе на небезпеку дістатись до пекла. Єдиний день у пеклі буде страшнішим, ніж сотки днів, повних страждань і терпінь земних. Тут, па землі, люди, які терплять з причини болів чи раку, чи яких інших дуже важких хворіб, мають час до часу якусь хвилинку передишки. Часом уночі засинають і не відчувають терпіння, чи, може, тратять притомність. Такої хвилини відпочинку немає в пеклі, там немає сну, немає передишки; грішники там ніколи не тратять притомности. відчувають єдино постійний біль, постійне страждання. Там немає нікого, хто б їх потішив, дав якихось ліків, на хвилину зменшив терпіння. Пекельний вогонь ніколи не вгасає, не маліє, але радше збільшується. Коли бажаєте мати якусь ідею болю, що його спричинює вогонь, старайтесь хоч на коротеньку хвилинку потримати палець у полум'ї свічки.
Та той земний вогонь налить тільки на поверхні тіл, а той пекельний проходить кожний найменший фібр, кожну частинку тіла, кожну його молекулу та атом. Це той особливий вогонь, сотворений Господом. Його всемогутністю. Довершує ту муку гадка, тій страшній карі не буде ніколи кінця, але вона має тривати повіки, грішник не може сподіватися, що його стражданню прийде колись кінець. У творі "Божественна комедія" автор каже, що на брамі до пекла написано: "Lasciate ogni speranza", тобто - забудьте про всяку надію! Так, любі друзі, там уже не буде жодної надії на якусь полегшу, на кінець терпінь. Безнадійність - це одне з найгіркіших терпінь.
У пеклі людину будуть карати ті самі речі, якими вона живучи на землі, грішила. Кожен гріх матиме свою особливу тортуру. Ті. що були лінивими на землі, будуть мусіти безупинно, без відпочинку, важко працювати. Ненажеру мучитиме постійно великий голод і незвичайна спрага. Всі горді за життя будуть важко впокорені дияволами, які принижуваннями будуть виснажувати їх. Зажерливі й багачі відчуватимуть брак і недостатки. Однак ті всі. хоч і дуже важкі терпіння є нічим у порівнянні з тим, що грішники втратили Бога враз із свідомістю, що Його вже ніколи не відшукають. Грішники в пеклі переносили б ті важкі страждання, а то й гірші, якщо б вони мали надію відзискати Божу любов і приязнь. Вони б терпіли без огляду на довгий час, лише щоб їм залишався маленький промінчик надії на повернення до батьківської любови їхнього Творця та до злуки з Ним, до якої Він у їхньому сотворенні їх призначив. Однак розум вказує їм на тверду дійсність, що такої можливости для них уже немає, й оця безнадійність робить пекло місцем розпачу й невмирущої ненависти до Бога.
Любі друзі, сповняйте волю Божу за час вашого туземного життя, й вам ніколи не треба буде боятися ні Страшного Суду, ні пекла. В дійсності ви повинні б радіти, виконуючи Божі Заповіді й уживаючи Святих Тайн, як про те запевняє нас Спаситель, кажучи: "Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей" /Мт. 19.17: Ів. 14.15; 21/. Або при іншій нагоді: "Хто увірує й охреститься, той буде спасенний, а хто не увірує, той буде осуджений" /Мк. 16.16/. Не засуджуйте себе до пекла, відмовляючись сповняти Божі Заповіді. Господь нас усіх любить і помагає осягнути остаточну мету своїми ласками, тож не перешкоджаймо Йому взяти нас до вічного небесного щастя!
Розважмо:
Пекло - це дійсність, гірка й страшна, але все-таки - дійсність. Спаситель не раз пригадував нам оцю страшну дійсність у своїх проповідях. Хто заперечує пекло, той заперечує слова Сина Божого - Ісуса Христа. Він же доказав своє Божество чудами, які творив, які ніхто інший, як єдиний Бог, не міг довершити. Його слово є дійсно правда, та й про себе Він так говорить: "Я - дорога, правда і життя" /Ів. 14, 6/. Тому що Господь є Богом, то Його слова мусять бути правдивими, інакше, говорячи неправду, заперечував би себе самого. І як колись за свого туземного життя Ісус говорив про пекло, так само й тепер говорить устами своєї Церкви Святої, тобто словами Святого Письма.
Молитва:
Мій Господи, милосердний Боже, багатьом важко прийняти Твої слова: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за мною" /Мт. 16, 24; Мк. 8, 34/. Але в той спосіб уникнемо ще гіршого й прикрішого приказу: "Ідіть геть від мене, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його" /Мт. 25, 41/. Подумаймо лише, як нам важко перенести якесь маленьке терпіння, то що то буде, коли нам прийдеться терпіти в пеклі цілу вічність? Зважмо, що ми не можемо бути щасливими на землі та розкошувати також у небі. Проте, добрий Господи, допоможи мені, щоб я захоронився від вічної кари пекла. Допоможи переносити всі труднощі туземного життя. Дозволь, щоб я волів навіть вмерти, ніж допуститися важкого, смертельного гріха. Амінь.