Любі друзі, коли людина не старається усильно збудити щирий жаль за свої гріхи, вона не є гідною Божих потіх. Спитаймо себе, чи ми дійсно стараємось сокрушити наше серце на вид наших численних гріхів і провин? Воно повинно бути цілком природним, особливо в нашому відношенні до Господа Бога. З практики знаємо, що кожен, хто провинився чимсь супроти свого ближнього, звичайно прохає в нього прощення й вибачення. Це є звичайна, загальновизнана форма нашої суспільної поведінки. Наскільки більше ми повинні бути свідомі конечності прохання пробачення в Господа Бога за наші гріхи, що є образою Його Божого маєстату, нашого Творця, Добродія й нашої остаточної мети, до якої прямуємо протягом своєї туземної мандрівки. Тим більше, що від такого жалю залежить наш поворот до Бога й наше вічне спасіння. Ця Божа ласка досягне нас легше, коли ми відвернемося від гріхів і наших щоденних розсіянь. Отже стараймося час від часу відійти на самоту, щоб бути разом із Господом Богом. Розважмо над Його дарами ласк і як ми їх недуживаємо. Будьмо щирі зі собою і гляньмо відважно правді в очі. Духовне читання й розважання над нашими гріхами допоможе нам пізнати й зрозуміти злобу гріхів, навіть малих, чи так званих повсякденних. Не шукаймо нових теорій, але стіймо сильно при солідних правдах, які спроможні поправити наше життя. На самоті в тишині відкриємо скарби Святого Письма. Якщо ми наблизимось більше до Господа й віддамось Йому повністю. ми зробимо великі поступи в духовному житті. Тоді й знайдемо сльози щирого жалю, які обмиють від гріхів нашу душу й зроблять її чистою в Божих очах. Відчуємо також глибоку внутрішню радість, коли Господь і Його ангели наблизяться до нас. Стараймось навчитися працювати й молитися на самоті, щоб люди не бачили нас, як цього бажає від нас Спаситель, кажучи: "А коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Ти ж, коли молишся, увійди в свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в Тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі" /Мт. 6. 5-6/.
Поступово, як дар Божий сокрушення серця сповнить наші серця і душі, ми відчуємо свіжу енергію, бажання з більшим запалом викорінювати зло з нашого серця й задосить учинювати Господеві за докопані гріхи, побачимо, що на перший погляд важкі речі стануть легкими, а осоружні - приємпими-милими. Як про це повчає наш Спаситель: "Прийдіть до мене псі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11. 28-30/.
Розважмо:
Ісус Христос навчає нас, що деякі біси не уступають лише під натиском наших молитов, щоб їх прогнати треба ще й постити. То значить, побіч молитви треба нам приготуватись до того. Учителі духовного життя кажуть таке: "Працюй так усильно, начеб увесь успіх мав залежати від тебе, воднораз же молися так щиро, наче б Господь мав це все доконати". Подібно й сокрушення серця буде мати постійний успіх, якщо ми будемо готовими старатися прийняти його гідно й розумно вживати. Перебуванням часто на самоті, нашими молитвами, духовним читанням і розважанням ми приготовляємось, як зможемо найкраще, до сприйняття сокрушеного серця та його вживання в нашому щоденному житті.
Молитва:
О святий і милосердний Небесний Отче, наповни моє серце ласкою, щоб я при її помочі вдостоївся сокрушення мого закаменілого серця. Допоможи мені бути щирим, признатись до моїх гріхів і серйозним рішенням їх позбутися, відкидаючи кожного дня всякі спокуси! Мені, звичайно, треба Твоєї допомоги, щоб я не боявся, а вже в кінці взявся серйозно до поправи мого життя в цілій моїй діяльності, щоб тим способом міг краще Тобі подобатися. Допоможи мені залишити все в житті, що тільки противиться Твоєму дарові щирого сокрушення серця. Амінь.