Любі друзі. Господь Бог, сотворивши перших людей, чоловіка й жінку, наділив їх прерізними даруваннями, щоб зробити їхнє життя на землі якнайлегшим і мирним. Вони були вільними від болю, важкої праці, хвороб і смерти. Вони мали від Бога знання, як собі радити в усіх проблемах туземного життя. їхній розум мав цілковиту владу над пожаданнями й бажаннями тіла й душі, так що в них не було таких невпорядкованих пожадань, з якими ми тепер мусимо боротися, й у тій борні дуже часто упадаємо. Поза тими даруваннями вони одержали ласку жити надприродним життям, перебуваючи в їхніх душах. Господь Бог дав їм більше надприродного світла для їхнього ума й більше надприродньої сили їхній волі, щоб легко підкорятися Божій святій волі.
Жоден із тих дарів природно не належав людям, але Господь у своїй доброті дав їм понад дар людського життя разом із людськими природними даруваннями тіла й душі. Господь міг би забрати ті всі надприродні дарування, й люди помимо того мали б усе, що їм згідно з людською природою належалось. Господь Бог залишив Адамові змогу рішати чи він і його нащадки будуть мати ті дарування назавжди. Як представник людського роду, Адам мав рішити своїм розумним актом піддаючись свобідно Божій волі. Тим актом він признавав найвищу и найважливішу правду свойого існування, що він є сотворінням повністю залежним від Бога, свого Творця. Своїм непослухом приказові Бога в раю, відмовився признати цю найважлившу правду свойого існування, що він є сотворінням а Господь Бог є його Творцем. Саме їдження овочу із забороненого дерева було лише малим незначним актом, але внутрішний бунт проти Божої волі був серйозний і важливим актом повним важких наслідків для Адама й для всього його потомства. Як наслідок того гріха було те, що Господь відібрав від Адама і його потомства всі ті дарування, які не належались його природі, але Бог зі своєї доброти дав їх йому. Той бунт проти волі Бога був подібним до бунту ангелів, за що Господь скинув їх із неба й залишив повік у пеклі. Так-то з причини того внутрішнього спротиву Божій волі, Адама позбавлено допомоги тих дарувань, які його природі не належались, лише за винятком можливості ласки, конечної, щоб заслужити собі на небо. Тепер людина мусить переносити внутрішню боротьбу, яка Для неї є природною. Вона тепер наче завішена між небом і землею: тіло з його земними пристрастями й прагненнями тяготить до землі й до тих дібр, які приємні тілесним пожаданням; незважаючи на свій розум і свою свобідну волю,які розуміють, що тим способом противиться Божим Заповідям. Навіть коли людина бажає йти за приказом розуму, просвіченого ласкою Божою, бажає йти за добром, щоб те осягнути, мусить боротися проти невпорядкованих пристрастей і сліпих побажань. Про цю внутрішню боротьбу говорить св. Апостол Павло: "Знаємо, що закон духовний, а я тілесний, запроданий під гріх. Бо що роблю, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але те, що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюся із законом, що він добрий. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що в мені живе. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро; бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні, бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. Отож знаходжу (такий) закон, що коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закона мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" /Рм. 7. 14-23/. Та внутрішня боротьба приносить зі собою замішання ума й брак рішення волі: все-таки природний розум все ще може пізнати, що є добро, а що - зло; уміє розрізнити правду й кривду. Щоб людину увільнити від усіх поважних сумнівів. Господь дав їй Церкву Святу, яка веде її ум і скріпляє її волю.
Як довго людина живе на землі, не може повністю бути вільною від повсякденних легких гріхів, але не може жити без смутків і жалів. Вона, однак, повинна робити все, що може, своєю терпеливістю й рішучістю без огляду на упадки. Той внутрішній безпорядок скоро мине. Тоді наше туземне життя злиється в досконале життя, що Господь пообіцяв тим, що заховують Його заповіді: "Якщо хочеш увійти в життя, додержуй заповідей" /Мт. 19, 17/.
Розважмо:
Наш прародич Адам передав своїм нащадкам цю природу. яку сам мав, яка була ослаблена його непослухом. Велика частина цієї немочі полягає в тому, що після первородного гріха людська природа зберегла свої природні сили й пожадання, які вже не є під контролем досконалої вищої духовної частини, тобто розуму й свобідної волі. Господь, однак, допомагає нам у тому нашому гріховному стані своєю Божою ласкою. Уживаючи тої помічної ласки Божої, людина може повністю уникати добровільних гріхів і тим способом знову стати господарем чи паном свого життя.
Молитва:
Добрий Ісусе, Господи Боже, я щасливий, що Ти Твоїми Божими Заповідями провадив мене протягом мого туземного життя. За допомогою Твоєї ласки я старатимусь поправити все, що є злого в моєму житті, наскільки це буде в моїх силах, та уникати всіх спокус, які зустрічатимуть мене в майбутньому. То правда, що я дуже часто йду дорогами гріха, повинуючись моїм пристрастям замість моєму вірою просвіченому розумові. Я бажаю творити добро, але воно мені, як про це згадує св. Апостол Павло, не все вдається. То правда, що я часто роблю добрі постанови, але з причини моєї немочі піддаюся спокусам після слабенького опору. Деколи я знаю, що мені треба б було робити, але не можу вознестися до рішучого спротиву й піддаюся. За Твоєю допомогою я хочу знову наново починати. Моїм бажанням є жити життям, згідним із Твоєю святою волею. Амінь.