Любі друзі, дуже часто краще для людини не мати в своєму житті потіх, радощів, ні розкошів, бо вони не тільки розсівають людину, але відтягають її від боговгодного життя. Нам треба прийняти цю правду, розважати над нею, бо в той спосіб будемо вже до певної міри приготованими на той час, коли смуток чи навіть розпач найде на нас з того приводу, що ми не одержали чогось, на що ми з тугою ждали і сподівалися дістати. На що тему Спаситель наш розказав притчу про багача й Лазаря. Казав Христос, що жив "... один багатий чоловік, що одягався в кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротах, увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу..." /Лк. 16,19-21/. Але ніхто йому не давав, так що не тільки терпів з приводу струпів та ран по цілому тілі, але ще до того нужду й голод. Обидва вони померли, але після смерти перемінилася їхня доля: "Помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама" /Лк. 16, 22/. Згідно з віруваннями жидів, це було місце радощів та спокою. "Помер також багатий, і його поховали" /Лк. 16, 22/. Він дістався до аду, де терпів страшні муки. Знісши очі вгору, побачив Авраама та Лазаря на його лоні та й закричав: "Отче Аврааме, змилуйся надо мною й пошли Лазаря, нехай умочить кінець свого пальця й прохолодить мій язик, бо я мучуся в цьому полум'ї" /Лк. 16, 24/. Авраам відказав йому, що ті два місця строго відгороджені від себе, так що "...ті, які хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять" /Лк. 16,26/. А крім того, продовжує Авраам: "Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само й Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться, а ти мучишся" /Лк. 16, 25/. Наука з того для нас, що не можна бути щасливим і тут, на землі, й на другому світі. Тому треба розумно вибирати; бо як будемо щасливими тут, на землі, то треба буде відпокутувати за таке життя в пекельному вогні. Проте, як зазначено на початку, краще нам помучитися тих кілька літ на землі, щоб повік радіти в Царстві Небесному. Думаймо над тим добре, що коли нам було добре жити на цьому світі, будемо мусіти бідувати на другому. Чому? Бо звичайно багатий і щасливий чоловік не багато прикладає ваги Божим Заповідям, але радше старається догодити своєму тілові; тим більше тому, що має досить грошей, йому це дуже легко приходить. Він і не думає про те, що земне щастя довго не триває, й за ті краплини щастя на землі треба буде заплатити віковим терпінням у пеклі. То правда, сама гадка для багатого чоловіка, що ці земні радості скоро проминуть, не дуже приємна. Але вона має на меті старатися спонукати людину до застанови, щоб вона пробувала якось подбати, щоб і в другому світі могла бути щасливою. Спаситель піддає всім багачам спосіб, як забезпечити собі Царство Небесне, тобто, як уживати туземних дібр, щоб собі заслужити небо: "І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні". Це означає, вживати ваших маєтків, творячи добрі, на щастя небесне заслуговуючі діла. Бо ті добрі діла зможуть оборонити нас на Страшному Суді.
Фактом є, що наша душа не може знайти щастя тут, на землі, лише тільки злучившися з Господом, як про те повчає нас Св. Августин: "Ти сотворив мене для себе, й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!" Правдиве щастя може прийти до нас враз із вічним тільки від Господа Бога, бо Він уже в нашому сотворенні призначив нас до себе самого, до вічного й безмежного щастя; тому його тут, на землі, знайти не можна. Й нерозумні ті люди, які шукають того повного щастя в туземному житті. Воно, найперше, не досконале, а по-друге, короткотривале. Його знайдуть тільки ті, що повіривши словам Спасителя, стають його послідовниками, заховуючи Заповіді Божі: "Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей" /Мт. 19,17/. Бо "Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А нашою найпершою заповіддю є: "Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією думкою твоєю" /Мт. 22, 37; Вт. 6, 5; Мк. 12, ЗО; Лк. 10,27/. Отже, люблячи Господа й повинуючись Його заповідям, дійдемо до вічного щастя, за яким шукає наша душа.
Розважмо:
Господь бажає, щоб ми працювали й нашею працею заробляли собі на наш щоденний хліб. Але нам не вільно так перейнятися земною працею й прилягти до земного життя, забуваючи, що нас жде інше, вічне життя, яке запевнить нам те щастя, що за ним шукаємо. Тому кожен день на землі повинен бути кроком до того посмертного життя. Нам треба повністю здатися на Господа й впевненим кроком прямувати до Нього. Він же, добрий наш Батько, допоможе нам у тому своїми ласками. Так що ми чимраз то більше будемо бачити нашу мету, а Божі ласки помагатимуть нам краще любити Бога й тою любов'ю вислужити собі в Нього вічний небесний спокій.
Молитва:
Спасителю милосердний, не дозволь, щоб я задуже думав про мої туземні потреби, але радше про потреби моєї душі. Ти сам сказав: "Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що вам пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш їжі, а тіло не більш одежі... Отож не турбуйтеся, промовляючи: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?.. Шукайте перше Царство Боже та його справедливости, а все те вам докладеться" /Мт. 6, 25; 31; 33/. Журба про ці туземні, хоч і конечні речі може так дуже зайняти мій ум, що я не матиму часу думати про речі небесні, до яких мене Господь призначив. Хорони мене від грішних пристрастей і розкошів, щоб вони не зробили мене своїм невільником. Але прищепи в моє серце любов до Тебе й поможи крокувати до Тебе Твоїми святими заповідями. Амінь.