Любі друзі, не дайте себе звести зовнішнім видом. Деякі люди думають, що багаті люди мусять бути щасливими в туземному житті, тому що вони багаті, могутні, впливові й славні. Будьте розумними Божою мудрістю й спрямуйте ваші серця до небесного багатства та його щастя. Коли це зробите, побачите, що проминаюча слава й непостійне задоволення благами цього світу не є так дуже приваблюючими й побажаними, як вам здавалося. Але напроти, вони часто є тягарем, важкою працею, журбою і боязню.
Щастя людини не полягає в придбанні багато всяких речей. Середньої кількості дібр чи майна цього світу повністю вистачає для нас, коли ми працюємо для неба, тобто для нашого вдосконалення до святости. Чим більше ми дивимося на наше життя з точки бачення Господа Бога, бачимо й пізнаємо, що туземне життя є справді несенням хреста. Тобто воно повне різних досвідів, тягарів, терпінь, що їх ми мусимо терпеливо переносити. Тож не диво, чому Спаситель наш Ісус запрошує нас іти слідом за Ним: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде" /Мт. 16,24-25/. Як бачимо, Спаситель не каже нам шукати хреста, але тільки брати його на себе, Виходить із того, що кожен із нас вже має свій хрест, і чи хоче він того, чи ні, мусить брати його на свої плечі й нести за Ісусом. Нічого не значить, який хрест призначила нам доля ми Боже провидіння, наше щастя не залежить від хреста, але від способу, як ми будемо його нести, щоб несення його було в очах нашого Спасителя заслуговуючим на життя вічне. Нести наші хрести слідом за Христом, значить нести їх так, як Він ніс свій важкий хрест на гору Оливну. Отже нам треба нести його терпеливо, добровільно, з любов'ю, як Ісус Христос. Очевидно, що воно нелегко, головно для нас, із нашою природою, звихненою первородним гріхом, але її треба при помочі хрестів приготовляти піддаватися приказам Христа й робити нашу природу гнучкою, послушною до несення тягарів, до чого вона під кінець привикне й буде навіть радо повинуватися речам, які спочатку були їй противними, а то й осоружними, тому що добрі речі цього світу постійно подобаються людям. Стараймося, отже, наскільки можемо, провадити й підкорювати наші почування при помочі нашого розуму й ласки Божої. Контролюймо їх при помочі нашого інтелекту й Заповідей Божих.
З поступом нашого бажання за духовною досконалістю, ми зауважимо, що ми щораз то більше думатимемо про небо, й воно займе у нас перше місце перед усіма іншими земними речами. Бажання неба буде щораз то більше зростати в нашій душі, а з його зростом ми будемо змушені боротися проти нехоті відносно конечності наших потреб і обов'язків щоденного життя. Все залежить, як бачимо, від повторювання деяких вправ духовного життя, щоб вони увійшли в нас у звичку. І як легко наша природа сприймає злі нахили й звичаї, так вона, відповідно проваджена, сприйме і по якомусь часі буде легко виконувати добрі богоугодні діла.
Розважмо:
Чим більше ми думаємо про наше вічне призначення, чим більше його пізнаємо, тим більше розуміємо, що це наше туземне життя не є нічим іншим, як крокуванням, прямуванням до чогось без порівняння більшого, як оцей світ. Ми зрозуміємо, що кожен день нашого життя є новим кроком, новим наближенням до неба. Й ми звертатимемо увагу на нашу дорогу, тобто чи ми ще дальше є на тій дорозі, якою крокує перед нами наш Спаситель. Знаючи, що наслідування Спасителя є єдиним і певним способом осягнути життя вічне, ми будемо дуже уважні, чи ми справді Ісуса наслідуємо, чи лише нам так здається? Однак, постійно й вірно вправляючись у пізнаванні волі Божої щодо нас, ми навчимось цінити події нашого щоденного життя згідно з волею Божою й нашим небесним щастям.
Молитва:
Ісусе Христе милосердний, немає на землі нічого такого, що могло б мені дати радощі й щастя неба. Бо в дійсності поза Тобою немає нічого певного ані запевнюючого тривалої радости чи вічного безмежного щастя. Моїм бажанням є пізнати дійсну вартість туземних речей і дібр, які мені подобаються. Дай мені ласку, Господи, щоб я ніколи не любив ні речі, ні особи більше, ніж Тебе, щоб я, люблячи їх, більше не грішив проти Тебе! Ти бо сказав: "Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере хреста свого й не йде слідом за мною, той недостойний мене" /Мт. 10, 37-38/. Тож, Господи, допоможи мені любити Тебе найбільшою любов'ю, бо Ти одиноке, найвище й безконечне Добро, гідне всякої любови й у Твоїй заповіді кажеш мені Тебе так любити: "Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь" /Мт. 22, 37-38/. Амінь.