Любі друзі, спокуси, що находять на нас протягом нашого щоденного життя, вказують нам, якими ми дійсно є, тобто немічними й негідними; а з другого боку, як нам конечно потрібно Божої помочі. Так що людина, яка в своєму житті досвідчила багато спокус та нахилів, знає, як дуже вона потребує допомоги з боку всемогутнього Бога. Вона переконана своїми немочами й розуміє, як дуже вона потребує допомоги від Господа Бога, щоб жити богоугодним життям. Та хоч вона і дуже намагається жити по-Божому, все-таки дуже часто попадає в гріхи. Таким способом переконується, що повної безпеки перед спокусами й спокою не може мати, як довго живе на оцій землі. З того приводу пізнає, як мало привабливим є туземне життя, бо воно повне неуспішної боротьби, клопотів та смутків. Через те смерть видається їй менш страшною, бо вона є брамою до Небесного Царства, до відвічного, нічим не закаламученого спокою, звільненням від усіх труднощів, боротьби та гріхів і вад. Зрозумівши це все, вона може навіть просити про смерть, яка може звільнити її від спокус та клопотів, які її повсякчасно оточують.
В таких важких часах для нас приходить Господь Бог із потіхою і запевненням, кажучи: "Не бійтесь, майте довір'я до мене! Після такої бурі будете такими сильними, як ніколи. Я завжди близько вас, помагаючи вам поступати в чеснотах, у доброті й святості!" Кажеться в Діяннях Апостольських: "Він створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи може навпомацки не знайдуть Його, хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємось та існуємо..." /Ді. 17,26-28/. Віддаючи себе повністю Божому провидінню, із тих усіх клопотів та нещасть вийдемо не тільки без жодного ущербку, але радше кращими й мудрішими людьми. Коли переїжджаючи на другий бік Генезарецького озера, Апостоли були перестрашені силою урагану, могутнього вітру й високих хвиль, які заливали човен і грозили Апостолам загибеллю, а Спаситель спокійно спав на подушці при кормі, то Апостоли збудили Його, кажучи: "Учителю, Тобі байдуже, що гинемо?" Тоді Він встав, погрозив вітрові й сказав до моря: "Замовкни! Ущухни!" І затих вітер, і залягла велика тиша. Тоді сказав до них: "Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?" /Мк. 4,38-40/. Так само й ми, коли будемо здаватися на Господа Бога, не потребуємо мати страху перед ніким, ані перед нічим, бо з нами Бог! Він всемогутній, і тому для Нього немає нічого неможливого, як про те запевняє своїх учнів і Апостолів, кажучи: "У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога бо все можливо" /Мк. 10, 27/. Подібно говорить до Пречистої Діви Архангел Гавриїл: "Нічого бо немає неможливого в Бога" /Лк. 1, 37/.
Коли деколи вкрадеться до нашого серця малий сумнів, тоді немов чуємо голос Бога Отця, що наче питає нас: "Чи є щось заважкого для мене? Чи я не додержую моїх обіцянок? Тож не журися: я все є, й все буду всемогутнім і все правдомовним! Ти лише стій твердо в боротьбі проти спокус. Будь терпеливим та хоробрим і чекай на мою ласку! Тоді твій страх уступить перед твоєю сильною вірою й довір'ям до мене. Коли ти будеш готовим до того, тоді я прийду до тебе з потіхою й свідомістю безпеки".
Розважмо:
Спокуси стараються засмутити й знеохотити доброго чоловіка. Йому, однак, треба лише звернутися до Господа Бога з проханням про допомогу, й тоді з довір'ям до Нього робити все, що тільки може, не журячись цілком про вислід його зусиль. Бо як довго він старається робити все якнайкраще, доти йому не треба ні журитися, ні знеохочуватися. Його знання і спокій ростиме, як побачить проминаючу природу його клопотів та, як його спокуси проминають, а він сам стає переможцем у тій затяжній боротьбі проти спокус.
Молитва:
Добрий Господи, мій милосердний Отче! Чи мені, грішному, можна в спокусах звертатися до Тебе? Тоді мені буде багато легше бачити неправду й фальш земних приваблюючих речей! Я відкидаю усякий смуток, страх і знеохоту, що їх піддають мені спокуси. Навіть бунт моїх сліпих пристрастей і тілесних пожадань не заскочить мене й не застрашить. Я тепер розумію, що це все є частиною моєї істоти, спотвореної первородним гріхом. Я певний, що Ти дась мені ласку це все перемогти, чого мої власні природні сили не спроможні дати. Тому для Тебе й заради Тебе я боротимусь, аж доки не переможу всі мої лихі нахили й вади. Амінь.