Любі друзі, спокуси деколи приносять нам користь, хоч якими знеохочуючими й клопітними вони є. Вони зменшують нашу нерозумну гордість, показуючи нам наші немочі й слабості. Без тієї помочі спокус ми могли б ошукати себе самих у небезпечному довір'ї до себе. Вони навчають нас багатьом речам, які можуть допомогти нам наблизитися до Господа Бога в нашому туземному житті. Вони можуть очистити наші душі, змушуючи нас боротись проти зла й практикувати чесноти. Ті спокуси, клопоти, терпіння й противенства дають нам нагоду вислужити собі в Господа небесну заплату. Якщо б не було спокус, тоді неможливою була б боротьба проти них, а не будь боротьби, не було б і побіди, коли ж немає перемоги, не було б і нагороди. Коли б не було спокус, ми не могли б вправляти і зміцнювати нашу волю для майбутньої боротьби чи опору, або відсічі проти спокус. Без практики, як боротись чи противитись спокусам, ми були б неприготованими до нападів, які кожної хвилі дня й ночі атакують і є готовими атакувати, аж доки не осягнуть перемоги. В той спосіб ми були б позбавлені можливости осягнути нашу остаточну мету - Господа Бога й Царство Небесне.
Спокуси далі доказують правдиву вартість наших чеснот. Звичайно ми навіть не знаємо себе самих, аж доки ми не зустріли віч-на-віч наших спокус і мали нагоду поміряти нашу силу в боротьбі із ними. Кожен може чеснотливо діяти й жити, якщо все іде так, як він собі того бажає. Але людина, яка терпеливо зносить усі противенства, труди й спокуси в час її боротьби, може сподіватися нагороди, й то повної нагороди від Господа Бога. Без боротьби зі спокусами, й то переможної боротьби з ними, ми не могли б під кінець нашого життя сказати разом зі св. Апостолом Павлом: "Бо я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, біг скінчив - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але й всім тим, хто з любов'ю чекали на Його появу" /II Тим. 4,6-8/. Для тих усіх, які протягом їхнього туземного життя боролися проти ворогів їхнього спасіння, тобто проти засідок диявола та проти його спокус, які він наводив на них, щоб знову підбити їх під свою владу, змучені тою нерівною борнею, вони з любов'ю чекали на Його появу. Вони сподівались, що з Його приходом зможуть принаймні на хвилину відпочити від тої виснажуючої боротьби. Так само й ми, коли ми дійсно відкидаємо всі затії диявола й стараємось бути вірними нашому Спасителеві, можемо бути певними, що Він прийде і покличе нас до свого Небесного Царства. Це підтверджує Спаситель св. Апостолові Петрові, коли той спитав Його: "Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?" Ісус відповів їм: "Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною, як новий світ настане, коли Син Чоловічий засяде на престолі своєї слави, й ви сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" /Мт. 19, 27-29/. Як виходить із запевнення Ісуса Христа, їхня нагорода буде без порівняння більшою від того, від чого вони заради Спасителя відказалися. А понад то ще, як запевняє Спаситель, "одержать життя вічне в спадщину" /Мт. 19, 29/. Отже, за таку велику нагороду виплатиться переносити всі ті прикрості, терпіння й клопоти під час нашого туземного життя, щоб у стократ більше одержати з того, що ми в боротьбі проти зла втратили, та й понад то мати запевнене життя вічне. Бо для того вічного життя ми тут, на землі, живемо, за ним шукаємо і його від нашого Спасителя сподіваємось.
Розважмо:
Коли б у нас не було ніяких спокус, ми не могли б збагнути, якими в дійсності ми є? Ми не можемо бути ніколи певними в нашій щирості та наших мотивах, коли б не могли випробувати їх на практиці, у нашій боротьбі проти спокус. То правда, що кожен може балакати про добро, боговгодне життя, але те все треба ділом доказати у борні проти спокус і перемогою над ними. Коли б ми без можливості боротьби зі спокусами могли на собі досвідчити, чи ми вірно стоїмо при нашому Спасителеві? Нам було б дуже соромно після нефортунної зустрічі зі спокусами, у якій соромно упали б, пізнати, що ми не гідні бути Його учнями, на що натякає Спаситель: "Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде" /Мт. 10, 37-39/. Як із тих слів Спасителя виходить, нам треба радше зректися всього, тобто маєтків, рідні, навіть нашого власного життя, щоб могти стати гідними Ісуса Христа. А щоб те все доказати нашому Спасителеві, ми мусимо відважно противитися всяким спокусам і оставатись вірними Йому в усьому аж до смерти, бо Він гідний нашої любови й нашої вірности.
Молитва:
Спасителю добрий, Боже всемогутній, Батьку всякої правди й доброти, допоможи, щоб я був завжди Тобі вірним. Щоб я радше переніс найжорстокіші переслідування, ніж щоб я переступив Твої Заповіді! Допоможи мені жити згідно з Твоїми Святими Заповідями, бо це єдина дорога, яка веде до Царства Небесного. Дозволь, щоб я пізнав усі мої вади й прогріхи, та поможи мені їх усіх перемогти. В усіх спокусах я волію радше вмерти, ніж Тебе, мій Господи, одним гріхом образити. Амінь.