Любі друзі, деякі люди мають спокуси проти віри в те. що наш Спаситель Христос учив, а Церква Свята подає до вірування. Причиною таких спокус є часто диявол, ворог відвічний Господа Бога та ворог правди. Звертаючись до фарисеїв, Ісус Христос каже: "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько ложі" /Ів. 8, 44/. Він перешкоджає послідовникам Христа, бо ненавидить і боїться способу їхнього життя. Він не спокушує налогових грішників спокусами проти віри, бо вони попадають в його засідки з причини інших гріхів. Він поширює фальшиві навчання й вірування серед тих, які не знають про Церкву Католицьку й до неї не належать. Під плащиком добра ті блуди й фальшиві науки подобаються багатьом людям. Тому заради нашого спасіння держімось тісно Церкви Христової, не спілкуймось із тими, що не вірять і стараються нас переконувати про правдивість своєї віри, то й не попадемо в диявольські тенета. Кожний, хто противиться науці Церкви, воднораз противиться же й Христові. "Кожен, хто вірує, що Ісус є Христос, той народився від Бога; і кожен, хто любить Того, Хто породив, той любить і Того, Хто народився від нього" /І Ів. 5,1/. Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оця перемога, яка перемогла світ: віра наша. "А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус - Син Божий?" /І Ів. 5, 4/.
Коли також деколи маємо спокусу проти віри святої, нам не треба непокоїтись із-за тієї причини, й не дозвольмо, щоб ті спокуси нарушували наш внутрішній спокій. Віддаймось повністю в руки нашого Спасителя, і тоді спокуси зникнуть. Під тим оглядом вірмо святим Апостолам Христовим, а передусім св. Апостолові Петрові, який визнав свою віру словами: "Ти - Христос Син Бога живого" /Мт. 16,16/. Св. Апостолам Спаситель запевнив такий самий послух, що в Нього є. кажучи: "Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує Тим, Хто послав мене" /Лк. 10, 16/. Те запевнення непомильности в науці Божій підкріплює Христос своєю присутністю з ними аж до кінця віку. Посилаючи їх із проповіддю, каже: "Ідіть, отже, й навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" /Мт. 28. 19/. Віддаймося Богові нашою вірою, бо Він бажає, щоб ми пізнали Його правду. Він також додасть знання нашому умові при помочі своєї ласки, коли це буде конечним. Він не вимагає великого знання чи ерудиції, ані глибокого розуміння Його Святих Таїнств. Одного Він від нас бажає, а саме - сильної віри в Його слова й чеснотливого життя.
Розважмо:
Церква дозволяє чесне й скромне шукання правди, це є добрим та перед Господом Богом заслуговуючим ділом, як довго ми не стараємось відійти від традиційної й правдивої церковної науки Христової Церкви. Все-таки мусимо зрозуміти, що розум і природне досліджування ніколи не може проникнути й зрозуміти Таїнств, що їх Господь Бог об'явив. В тому випадку нам треба підкорити наш ум і з покорою прийняти Його слово за єдино правдиве. Нерозумним, однак, є твердження деяких людей, що віритимуть лише в те, що самі можуть зрозуміти. Ми не можемо охопити всіх речей, які є поза обсягом нашого сприйняття, бо деякі Божі речі, як Таїнства, є далеко поза спроможністю нашого слабенького розуму. Самозрозуміло, що Господь, сама правда, не може нам говорити неправди, ані вводити нас у блуд. Виходить із того, що нам треба вірити в усе, що Господь нам об'являє й не домагатись від Нього пояснень. Тому що таке домагання ображає Його Божий маєстат. Ісус дав нам доказ, що Він вимагає, аби ми вірили Йому на слово. Пригадуєте собі те місце, де Ісус Христос об'явив народові, що він дасть їсти своє Тіло й Кров свою пити, тоді: "Почувши це, багато з-поміж його учнів говорили: "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?" /Ів. 6, 60/. "Ісус же, знавши в собі, що учні Його обурюються з того приводу, мовив до них: Чи це вводить вас у спокусу?" /Ів. 6, 61/. Очевидно, що Ісус міг би був їм пояснити, що Він дасть їм своє Тіло й Кров таким способом, що вони будуть могти їх споживати без образи своїх людських почувань. Він, однак, цього не робить, бо бажає, щоб учні вірили йому абсолютно, без жодних пояснень. Після цієї події: "...численні з-поміж Його учнів відступили від Нього і більше з Ним не ходили. Тож мовив Ісус до дванадцятьох: "Невже ж і ви бажаєте відступитися?" Але озвався до нього Симон Петро: "Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе - слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що Ти - Божий Святий" /Ів. 6, 66-69/. Виходить із того, що ми повинні вірити в усе, що Господь нам об'явив, без огляду на те, як мало ми з того розуміємо.
Молитва:
Господи мій і Боже! Коли ж уже так мало з тих туземних речей я розумію, то звідки мені розуміти правди небесні, які є далеко поза обсягом мого маленького ума? Наш розум є слабеньким, скінченним. Він завжди може дуже легко помилитись, але правдива віра ніколи не може нас звести, бо вона не опирається на людських слабеньких умах, але Божому безмірно досконалому розумі, який знає все, перед яким немає нічого скритого. Бог - це сама відвічна правда, Він є основою всякої правди. 139 Псалом дещо описує міць Божого знання: "Ти мене випробував, Господи, і знаєш. Знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Думки мої здаля розумієш. Чи ходжу я, чи спочиваю, Ти добре бачиш; Тобі відомі всі мої дороги. Бо ще нема й слова на язиці в мене, а Ти, Господи, вже все знаєш. Ти ззаду й спереду мене оточуєш, кладеш на мене Твою руку. Що за предивне знання! Для мене воно занадто високе, недосяжне воно!" /Пс. 139, 1-6/. Твої слова, Господи, й Твої діла є такими високими, що мені моїм маленьким умом важко їх порозуміти, якщо б вони були легко зрозумілими для нас, то не могли б називатися чудними й Божеськими. Тож коли я знаю й є свідомий того, що Ти при помочі Церкви Святої говориш до мене, я ніколи не буду сумніватися в тих правдах, які вона мені до вірування подає. Амінь.