Любі друзі, наш ворог диявол знає, яку страшну силу дає нашій душі Пресвята Євхаристія - Божий, небесний хліб. Тому вживає всяких підступів, щоб нас від її вживання відтягнути. Ті свої напади він вживає на деяких людей, коли вони думають прийти до Ісуса та Його прийняти на спасіння душі, на злуку зі Спасителем, щоб мати змогу приносити плоди духового життя, заслуговуючого на Царство Небесне та на життя вічне. У Книзі Йова Господь об'являє, що дияволові деколи дозволяється йти між людей, і то праведних, щоб випробовувати їхню вірність Богу. Так-то він за дозволом Бога Отця спокушував Ісуса Христа й, очевидно, дістав від Нього відповідну відсіч. Але в тому випадку не диво, бо мав до діла з воплоченим Сином Божим, другою Божою Особою. Очевидно йому багато легше зводити звичайних людей навіть боговгодних і відданих Творцеві. Кожен бо з нас має свої слабості, прогріхи, а то й вади, й на них диявол будує свої атаки. Так, наприклад, він випробував учня Христового, св. Петра, що може задуже довіряв своїй любові до Спасителя, та не чував, як до цього закликав їх Ісус: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли в спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" /Мт. 26, 41; Мк. 14, 38; Лк. 22, 40; 46/. Розказується в книзі Йова, як він старався звести того старозавітнього праведника при помочі прерізних досвідів, втратою його майна, дітей, приятелів, навіть досвідчив його на його тілі, яке покрив гниючими струпами. Навіть його приятелі дорікали йому, що він мусив якимось способом образити Бога, й ті всі нещастя були б карою за гріхи. Під кінець навіть його жінка радила йому, щоб прокляв свого Творця й умирав!
Диявол, про якого розказує Святе Письмо, є таким самим і тепер, і може, як колись, спокушувати нас і тим способом віддалювати від Господа. Однак насилувати нас до гріха не може, на гріх ми мусимо самі рішитися. Знаючи наші слабості, він уміє їх використовувати проти нас, як, наприклад, гордість, що є дуже важливою вадою нашою в руках нашого ворога, а також жадоба слави, влади, тілесних розкошів, багатств, тобто туземних дібр, до яких так дуже схиляється наша первородним гріхом звихнена природа. При помочі гордости переконує деяких людей, що вони кращі, ніж інші люди, та що в них немає хиб, яких багато в інших. Так, наприклад, Святе Письмо виявляє гордість фарисеїв, які навіть у своїй молитві до Господа порівнювали себе з іншими й уважали себе за кращих: "Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину" /Лк. 18,11-12/. Але Господь, знаючи їхні серця, виказує, якими вони дійсно були: "Горе вам, книжники й фарисеї, що даєте десятину з м'яти, кропу й кмину, а занедбуєте, що найважливіше в Законі: справедливість, милосердя й віру" /Мт. 23, 23/. "Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства й нездержливости... Горе вам, книжники й фарисеї, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечисти..." /Мт. 23, 25; 27/. Люди, їм подібні, що вважають себе за святих, є огидними перед Богом, який: "Гордим противиться, смиренним же дає благодать" /Як. 4, 6; І Пт. 5, 5/. З ними диявол має легку справу, піддержуючи їх у гордости, без труду веде їх до самого пекла. Вони, вважаючи себе за праведних, думають, що їм не треба нічого робити, щоб осягнути Царство Небесне! Все, що вони роблять, то тільки для показу, так-то моляться на роздоріжжях: "Коли молитеся, - каже Христос, - не будьте, як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям" /Мт. 6, 5/. Для диявола вистачає, щоб їх держав далеко від Христа, від його Пресвятої Євхаристії, й вони вже будуть його. Тому розважмо, чи, може, ми не маємо такого фарисейського духа гордости й самолюбства, бо вони напевно заведуть нас до пекла.
Коли ви віддалися повністю Спасителеві, не потребуєте боятися того ворога людства, але моліть Христа, щоб прищепив у вашому серці правдиву покору й довір'я до Нього. Не вживайте святих релей, чи може ваших чеснот або добрих діл на те, щоб люди вас хвалили, бо тим способом позбавите себе заслуги перед Богом: "Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як це роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права, щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі" /Мт. 6, 2-4/.
Диявол старається відтягнути нас від Св. Причастя, що є конечним кормом нашої душі, й відтягатись від того корму - значить призначити наші душі на духовну смерть, як каже Христос: "Істинно, істинно кажу вам: якщо не споживатимете Тіла Сина Чоловічого й не питимете його Крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє Тіло й Кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня" /Ів. 6, 53-54/. Коли ж диявол уживає безбожних гадок, чи нечистих зображень та побажань, щоб нас здержати від Св. Причастя, коли ми в таких хвилинах зверталися до Спасителя коротенькими молитвами: "Господи, рятуй мене, допоможи мені!" Як довго така потреба молитви є в нас, можемо бути певними, що ми не згрішили! Тоді, збудивши щирий жаль перепросьби й упокорення перед Ісусом, що ми такі немічні, просімо Його про Його ласку бути вірними Йому в майбутньому. Тоді, повні довір'я, що Спаситель захоронив вас від гріха, приступайте до Святого Причастя.
Розважмо:
Наша воля й наші постійні старання оставатися вірними Господеві Христові - це є наше дійсне "я"! А зображення й побажання чи сентименти не належать до нашого дійсного "я", за винятком, коли ми їх собі бажаємо самі. Але коли ми стараємось бути близько Ісуса Христа при помочі Св. Причастя, Він дасть нам силу перемогти ті всі спокуси. Тож, наскільки воно можливе, стараймося його приймати, бо Св. Причастя є доконечним кормом нашої душі.
Молитва:
Господи Ісусе мій, що всеприявний у Пресвятій Євхаристії, я вірю й знаю, що Ти бажаєш прийти до мене, щоб дати мені світло й силу для щоденної боротьби проти зла. Я обіцяю ніколи не вагатися, щоб Тебе прийняти до моєї душі. Але Ти, Господи, пригадуй мені Твої слова, які висказують конечність споживання Твого небесного корму: "Я хліб життя... Це ж - хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки" /Ів. 6, 48-51/. Коли ж слухатимемо Спасителя й сприйматимемо Його в Пресвятій Євхаристії, Він запевняє нас: "Я хліб - життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто в мене вірує - не матиме спраги ніколи" /Ів. 6, 35/. Ти підкреслив, що без прийняття Тебе, в мене не буде життя в душі: "Істинно, істинно кажу вам: Якщо не споживатимете тіла Сина Чоловічого й не питимете крови його, не матимете життя в собі" /Ів. 6, 53/. Хто ж приймає Христа в Пресвятій Євхаристії: той, як запевняє Спаситель: "Хто споживає тіло моє й кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене послав живий Отець, і я живу Отцем, так і той, хто споживає мене, житиме мною" /Ів. 6, 56-57/ 3 мого боку я чинитиму все, що тільки зможу, надіючись на Тебе, що Ти мені допоможеш на випадок будь-яких труднощів. Які б не були висліди моїх старань, я прийму їх як Твою Божу волю. В Твоїй пресвятій волі я знайду спокій для моєї душі. Амінь.