Любі друзі, духовна прохолодність - це друга назва нерішучої чи млявої служби Богові. Нерішуча людина звичайно не відмовляється сповняти свій обов'язок, але вона й не дуже ним захоплена. Вона вправді робить якнайменше, та й то не з переконання, але з призвичаєння. В неї вже немає запалу чи любови до служби Богові. Застановімось, чи в нашому житті не знайдемо натяку на такий стан нашої душі? Коли зауважимо, що в нас починає зростати індиферентність до Христа, що в нас немає тої початкової побожности, захвату, охоти до праці над нашим духовним життям. Коли молитва стає обоятною, присутність на богослужбах до певної міри обтяжливою, праця над поступом у чеснотах і молитві не все вдається, тоді ми в небезпеці втрати нашого духовного життя. Ми стаємо обоятними відносно наших найголовніших обов'язків супроти нашого найбільшого добродія, який стільки добра нам уже дарував. Пригадаймо, ким є для нас Господь Бог? Він найперше є нашим Творцем, який покликав нас із небуття в дійсний світ. Ми з тільки можливих істот у безграничному Божому умі, перейшли через Його Єдинородного Сина в світ дійсний і самі заіснували. Та ще заки Господь покликав нас до життя, він подбав про все, чого нам для туземного життя потрібно. Підшукав землю, на якій ми мали прийти на світ, нашу туземну вітчину. Подбав про родичів чи батьків, які мали нас на цей світ привести. їх зобов'язав, щоб нами опікувалися, тобто годували, виховували, школили й тим способом приготовляли для нашого самостійного життя. Господь дав нам не тільки оцю землю, але й усе, що вона зі себе видає, щоб це було нашою їжею. Дав нам повітря, напитки й усе, що не тільки є конечним для життя, але також і те, що його робить приємним.
Крім того всього, що нам тут, у туземному житті, конечне, Бог подбав також і про наше майбутнє, яке слідує після смерти. Призначив нас до Царства Небесного, де Він сам живе й царює над кожним своїм сотворінням, дбаючи про все, що йому в житті чи існуванні потрібно. У небі, що має бути місцем нагороди за наше богоугодне життя на землі, він приготовив таке щастя, що, як каже св. Павло: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять".
Очевидно, за ласки земні людина повинна бути своєму Божому Добродієві вдячна і Йому служити. А Він вимагає від нас єдиної служби, тобто сповнювання Його Божої волі, яку в тих заповідях висказав. Але й того Господь не вимагає від нас даром, але відплачує своєю опікою, як довго живемо на тій землі, а після смерти безмежним щастям, тобто життям таким, яким Він сам живе, й щастям оглядання Його Божої несотворенної краси, яка навіть Господа самого наповнює безконечним щастям. Там, у небі, за наше сповнювання Божої волі будемо лише втішатися, й та наша втіха буде прославою доброти нашого Творця. Наша любов найвища, гідна Його одинокого найвищого, безконечного добра, буде нашою найвищою втіхою, а Творцеві нашою прославою.
Маючи перед нашими очима все те, що Господь Бог для нас уже зробив і в майбутньому думає робити, ми повинні вже почати розважати, якими вдячними ми повинні бути й як ту нашу вдячність висловити. То коли завважимо в собі обоятність супроти наших обов'язків відносно нашого Творця, мусимо постановити негайно завернути з тієї злої дороги, Щоб не завела нас до пекельного вогню. Людина обоятна відносно своїх обов'язків супроти Творця, починає шукати за світськими речами, що її оточують, і в них знаходити своє вподобання. Те вподобання душі в земних речах є тою раковою пухлиною, яка може спричинити смерть душі - упадок у важкий гріх. Воно бо вносить у нашу душу лінивство до Божих діл, воднораз же залюбленість у світських грішних речах. Про таких людей говорить Спаситель в Одкровенні: "До ангела (Церкви) в Ляодикеї..: "Знаю твої діла, що ти ні зимний, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх. Бо кажеш: "Багатий я, і розбагатів, і ні в чому не маю потреби.., а не знаєш, що ти злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий" /Од. З, 14-17/.
Розважмо:
Прохолодність, як дивний настрій, находить часом на людей. В такому настрої людина тратить охоту працювати для Господа Бога й для неба. Та правдиво літеплою є та людина, в якій ця теплуватість стала вже звичкою, налогом. Вислідом того в неї вже немає бажання молитись, вона вже більше не боїться спокус, і тому є в неї небезпека на них призволяти. Коли ж вона не залишить такого настрою, позбавляє себе багатьох ласк Божих і можливости робити добрі діла, й з тої причини все більше збочує з правої дороги на дорогу гріха. Вона подібна до сліпця, що не бачить і не знає, що є на злій дорозі, й тому скоріше чи пізніше попадає в гріх. А тому що вона вже не дбає про богоугодне життя, не має охоти ні волі вилізати з багна гріхів.
Молитва:
Спасителю й мій майбутній Судде, захорони мене від тієї хвороби. Який кінець мене жде після смерти, коли я так зачинаю бути літеплим? Моїм бажанням є шукати за відпочинком і легким заняттям, тож як я осягну Царство Небесне? Мені треба боротися проти стількох ворогів мого спасіння, а я такий лінивий. Тож мені не можна заховуватись так, начеб я був забезпечений проти упадку в гріхи. На Тебе, Господи, моя єдина надія, не викидай мене з Твоїх уст і не позбавляй мене Твоєї Божої любови! Зглянься надо мною, грішним, дай мені силу й охоту повернути до Тебе й аж до кінця мого життя служити Тобі вірно. Зішли на мене Твої Божі ласки, щоб я при їхній помочі знав, чого Ти від мене бажаєш, та й допоможи, щоб я дійсно ступив на праву дорогу, що веде до Тебе, й ішов нею аж до кінця мого життя. Амінь.