Любі друзі, перед нашим Творцем представляється сумний образ, коли Він бачить людей, які живуть без такого порядку, який Він запроектував своїми Божими Заповідями. Господь Бог створив нас і призначив до вічної слави, тобто до свого Небесного Царства. Люди, живучи противним до Божого Закону життям, навіть не можуть собі уявити, який непорядок вводять вони у світ, занедбуючи свої щоденні обов'язки або виконуючи їх недбало. Тож ми повинні завжди тямити про ціль нашого туземного життя, маючи перед очима Спасителя нашого Ісуса Христа, розп'ятого на хресті заради нашого спасіння й щасливого життя нашого після смерти. Коли ж завважимо, що ми в нашому попередньому житті нічого доброго не вчинили, але радше грішили, мусимо встидатися й перепрошувати Господа, що ми також були одною з причин Його страждань і ганебної смерти на хресті. Може ми не розуміємо або не хочемо розуміти того, що за всі наші гріхи будемо мусіти здати звіт перед Божим страшним, але справедливим Судом. Йдеться тут про нас, які спізнали правди Божі, та мимо того сповняємо гріхи, начеб ми не знали нічого. Ось послухаймо, що про те говорить Господь Бог: "Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників. Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю, при двох чи трьох свідках. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? Знаємо того, хто мовив: "До мене належить відплата; я відплачу!" І ще: "Господь судитиме свій народ. Страшно впасти в руки Бога живого!" /Євр. 10, 26-31/. Тепер, глядячи на розп'ятого Спасителя, подумаймо лише, що на хресті серед невисказанних мук вмирає за нас, грішників не якась звичайна людина, але правдивий Бог, Єдинородний Син Бога Отця! Як же ж ми оцінюємо цю Його жертву і Його Божеську кров, проляту за наші гріхи, щоб нас врятувати від пекельного вогню? Чи ми справді жалуємо, що до такої страшної жертви допустили Сина Божого, який так дуже полюбив нас, що жертвував себе, щоб нас зберегти від мук? З любови до нас Бог Отець призволив на таку жертву, як про те Святе Письмо говорить: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти. Хто вірує в Нього, не буде засуджений, хто ж не вірує - той уже засуджений, бо не увірував в ім'я Єдинородного Сина Божого" /Ів. З, 16-18/. Подумаймо, що наше спасіння не є маловажною річчю, бо заради нього ціле небо співпрацювало, й кара, якою грозить Бог, не є надзвичайною, але дуже лагідною для всіх, які недооцінюють того, що для них вчинив Бог Отець і Його Єдинородний Син.
Глядіть, як дуже шанував волю свого Небесного Отця Його Єдинородний Син Ісус Христос. Коли Його учні просили: "їж лишень, Учителю", Він відказав: "їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, Хто послав мене, і діло Його вивершити" /Ів. 4, 34/. При іншій нагоді каже Ісус: "Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, Хто послав мене" /Ів. 5, 30/. На іншому місці Спаситель заявляє: "Зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав" /Ів. 6, 38/. Не відказався Христос від волі свого Отця, коли той вимагав від нього жертви хресної: Ісус, "ставши на коліна, почав молитися: ...Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!" /Лк. 22, 41-42/.
Маючи такі приклади послуху Сина Божого волі Отця, ми повинні Його наслідувати й щоденно вдосконалювати себе самих. Сьогодні вважається вже великою річчю, коли хтось старається не ображати Господа Бога важкими гріхами. Всі хвалять таку людину, яка уникає важких гріхів або терпеливо зносить злидні й прикрості кожного дня. Та богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім - у творенні добра. Серце Ісуса терпить, коли Він бачить, скільки-то людей нерадо й недбало сповнюють волю Його небесного Отця. Як легко вони тратять свою побожність і бажання поступати в чеснотах із-за їхнього лінивства й теплуватости. Тож просімо Спасителя, щоб дав нам ласку зростати щоденно в чеснотах і любові до Господа Бога. Вивчаймо життя святих угодників Божих і стараймося наслідувати їхній приклад.
Розважмо:
Якщо б ми більше думали про нашу смерть як про наше довге життя на землі, ми були б більш охочими поступати в чеснотах. Принагідне розважання дійсности пекла й чистилища допомогло б нам без нарікань переносити труди, смутки й хрести щоденного життя. Ми не любили б більше лестощів і похвал, ані ми не були б також лінивими й літепливими в службі Христові, нашому Цареві. Нам треба частіше розважати Його життя й старатися Його наслідувати, тим більше, що Він сам запрошує нас до того, кажучи: "Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе і навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе, й тягар мій легкий" /Мт. 11,28-30/. Або при іншій нагоді: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною" /Мт. 16, 24; Мк. 8, 34/.
Молитва:
Ісусе ласкавий, кожна хвилина дня є важливою частиною мого життя. Будь-що я роблю при праці чи відпочинкові, я можу те робити святим або гріховним способом. Кожна хвилина приносить зі собою нагоду до терпеливости, лагідности, безкорисности й багатьох інших чеснот. Якщо я буду літеплим, то в мене не буде охоти ні зусилля робити те, чого від мене Господь бажає. Я можу вилікувати той мій стан духовним зусиллям, різними молитвами, розважаннями, застановою над моїм життям, терпінням і частим прийманням Святих Тайн, а передусім Пресвятої Євхаристії. Дай мені, Спасителю, ласку позбутися теплуватости в моєму щоденному житті. Амінь.