Любі друзі, деколи нам здається, що наше туземне життя було б менш обтяжливим, якщо б ми не потребували заховувати Заповіді Божі. Нам видається, що світські люди живуть щасливо, тому що вони не займаються справами церковними, бо Бога не признають. Не ошукуймо себе, що вони такі щасливі, як нас запевняють, або як на перший погляд видається. То правда, що їхнє життя сповнене земними розкошами й погонею за туземними благами, й тому, на перший погляд, усе добре складається. Але в житті кожної людини приходить час застанови над її життям. А як ще до того прийде якесь нещастя, хвороба чи втрата маєтку, брак відповідної праці, вони побачать, що самі тілесні розкоші й задоволення, які приносять земні добра, та земля з її благами не можуть їх повністю заспокоїти. Тож із утратою маєтку чи здоров'я ті всі елементи не приносять щастя, бо його так довго, як ми живемо тут, на землі, знайти не можемо. Тому що щастя, і то повне, за яким шукає наше серце, може дати тільки Господь Бог, а Він його обіцяв нам дати, але аж після нашої смерти, як нагороду за наше туземне богоугодне життя. Поглянувши на своє минуле життя, людина пізнає, що всі розкоші й радості, яких досі пізнавала, вже закінчилися. Тепер вона починає думати про коротку тривалість усіх земних речей. З того бачить, що не годиться покладати надій на земні речі, бо вони, замість принести їй задоволення, приносили розчарування, невдоволення, а крім того, й гадку, що то буде по смерті? Досі не замислювалася, тому що все йшло їй гладко, згідно з її волею, тепер, однак, перше несповнене бажання приводить гадку: А що то буде, як Бог справді є? І що то не людина, але Бог кермує справами світу й людей? І що той Бог. як навчає катехизм, - це справедливий суддя, який за добро нагороджує, а за зло карає!
Навіть під час того як людині добре велося, вона все-таки мала свої турботи, гіркі досвіди й нещастя. Так що й їй не завжди все йшло так, як вона собі бажала чи сподівалась. Часом всі сподівання розвівались, як той дим під подувом вітру. Але навіть і ті щасливі хвилини в житті людини дуже часто перемінювались і замість тішити, ставали гіркими, приводили невдоволення. Бо те, що мало приносити щастя, приносило радше смуток і розчарування. Так що багато визначних людей кінчало свої дні в гіркому досвіді.
Дуже прикро глядіти на молодих людей, які, починаючи своє життя, захоплюються радощами й задоволеннями, в яких інші світові люди, посвідчивши, побачили, що вони короткотривалі й не приносять сподіваного щастя. Нерозумна й засліплена молодь гонить за тими щоденними розкошами, забуваючи, що тривале щастя й ніколи некінчаюче, чи пак вічне щастя, можна знайти тільки в Бозі! Вони нерозумно думають, кажучи: "Пощо думати про небо чи пекло, коли вони ще від нас далеко?" Забувають, що то не лише старі люди вмирають, бо вона, смерть, може прийти кожної хвилини, в кожному віці, на кожному місці. Вона свобідна і з волі Божої може застукати до кожного, який навіть не думав про неї. Напоминає нас Спаситель: "Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте" /Мт. 24,42-44; Мт. 25,13/. При іншій нагоді Спаситель знову підкреслює незнаність дня приходу Господа на Страшний Суд: "Про день же той чи годину ніхто не знає: ні ангели в небі, ані Син, - тільки Отець. Глядіть, отже, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане... пильнуйте, отже, і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, - ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи вранці, щоб коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні. А що кажу вам, - кажу всім: Чувайте!" /Мк. 13, 32-33; 35-37/.
Розважмо:
Дивними є люди. Вони думають прямо про стільки речей, та коли прийдеться їм подумати про такі найважливіші справи, як про вічність і їхню долю після смерти, то якнайскорше відкидають цю гадку від себе, начеб те щось помогло. Замість із тих усіх проминаючих речей повчитись про коротку тривалість і непевність людського життя, замикають свої очі на майбутнє, начеб тим вони могли її змінити. Переходячи в гадці минуле, нагадайте ті радощі, яких зазнали минулого року чи навіть учора, які видавались вам такими важливими, а вони проминули так скоро, начеб і ніколи не були. Чи справді ті грішні радощі чи туземне щастя варті були того, щоб заради них ображати Господа Бога, й тим самим наражати себе на вічну кару в пекельному вогні, воднораз же на вічну втрату небесного вічного щастя? За таку коротеньку хвилину земного щастя, яке й так не заспокоює нас, але напроти - стає осоружною, відкидати такі Божі ласки? Хіба лиш нерозумна людина може так нерозважно рішатися й таким рішенням припечатувати свою вічну долю.
Молитва:
Ісусе, Милосердний Господи, Твоїм бажанням є дати мені щось найкраще - повне щастя, що його кожній розумній людині, тобто Божому сотворінню, дає видіння Божого безконечно гарного лиця й щастя, що з такого видіння випливає. Що це є чимось незвичайним, виходить із того, що як Мойсей бажав бачити лице Господнє, дістав відповідь: "Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене й жити". Далі Господь сказав: "Ось місце коло мене, стань на цій скелі, і як проходитиме моя слава, я поставлю тебе в щілині скелі й моєю долонею прикрию тебе, поки не перейду. Потім я заберу мою руку, й ти побачиш мої плечі; лиця ж мого бачити не можна" /Вих. 33, 20-23/. Чому воно так? Бо видіння Бога наповняє кожне розумне сотворіння таким щастям, що воно з того щастя умерло б. Ти, добрий Господь, не забороняєш мені й туземного щастя й радощів під тією умовою, що воно буде згідне з Твоєю святою волею. Те, що Ти забороняєш, - є злом і негідним людської гідности. Дай мені ласку любити Твою безграничну мудрість і в усьому сповняти Твою святу волю. До того щастя Ти кажеш мені приготуватися вже тут, на землі. Ти знаєш добре, яким немічним я є, тож допоможи Твоєю ласкою, щоб я добре приготувався на Твій прихід. Амінь.