Любі друзі, як довго живете на оцій землі, ви ніколи не можете бути певними у вашій дійсній вартості... Тільки після вашої смерти пізнаєте всю правду про себе самих. Кожного дня будете пізнавати все більше й більше себе самих, навіть із таких речей, про які ви й не підозрювали. Кожна людина є для себе самої певного роду містерією - тайною. Кожне людське серце сповнене самообману. Намірення, про яке думаєш, не конечно мусить бути правдивим мотивом, що тебе притягає. Глибоко в твоєму серці може бути багато інших підстав, самолюбства, світових спонукань. З тої причини Господь Бог хоче, щоб ти розвинув у собі здорове недовір'я до себе самого й надприродне довір'я до Його Божої помочі. Без огляду, як дуже ти віриш у свою святість, ніколи собі задуже не довіряй. Відмовся довіряти й полягати на свої власні сили. Бо тому що без Бога ти ніщо й без Його помочі ти нічого зробити не можеш. Каже Христос: "Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я - в ньому, той плід приносить щедро. Без мене ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 4-5/. Коли ж хтось відлучиться від Христа й від його Церкви, той пропаде, згідно зі словами Спасителя: "Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, і вони згоряють" /Ів. 15,6/. Тут Спаситель повчає своїх учнів і нас, що коли бажаємо робити будь-які поступи в нашому духовному житті, мусимо бути в злуці з Христом, і тільки в тому випадку зможемо поступати в святості й любові Бога.
Першою реакцією нашою на цю правду може бути сумнів про наше спасіння. Господь Бог не хоче нас страшити, але не бажає нас бачити якимись надприродними людьми, самодовершеними. Він лише бажає, щоб ми жили згідно з правдою! Він не вмер на хресті за те, щоб ми пропали, але напроти, щоб мали життя, і його преобильно мали! Каже Спаситель у противенстві до злодіїв, які приходять "хіба щоб красти, вбивати, вигублювати" /Ів. 10,10/, про себе: "Я прийшов, щоб мали життя, щоб достоту мали. Я пастир добрий. Добрий пастир життя своє покладе за овець" /Ів. 10,10-11/. В тому Божому плані ми мусимо співпрацювати, а нашою роллю в тому плані є сповняти Заповіді Божі в нашому щоденному житті. Проте докажімо нашу щирість чесним зусиллям Божі Заповіді заховувати. Коли ж у нас є якісь сумніви, чи ми на правій дорозі, звернімось до Церкви Христової за інструкціями. Коли ж ми це все зробили, тоді покладімо всю нашу віру й довір'я в руки Господа Бога й надіймося на Його любов та милосердя.
Святі Божі угодники мали підозріння щодо себе самих. Бачачи перед собою дві можливості: щастя небесне або пекельний вогонь, вони не дали себе обманути своїй гордості, але перемогли її самозневагою й недовір'ям до себе. Це вони зробили розумно. Вони звернули свої очі на Божу безконечну досконалість, на проминаючу природу туземного життя і на нерозум втрати неба й вічної слави та радощів. Цей погляд переконав їх, що Господь Бог гідний, щоб віддати Йому все, що тільки найкращого вони можуть, хоч воно все є дуже малим для Нього. Вони запевнились про свою безкорисність відносно Господа, уникаючи всього, що самолюбне, а принимаючи, що висловлює нехіть до нашої, первородним гріхом звихненої природи. Але навіть практикуючи самозречення, вони прохають Всевишнього, щоб у їхніх душах не зосталося нічого зі самообману. Вони робили часті акти надії, щоб їхні добрі діла, молитви й покути Господь ласкаво прийняв. Вони без журби й нерозумної тривоги приймали Божу безмежну велич, у противенстві до своєї немочі та ничтожности, й прохали Господа бути для них милосердним, любити їх і помогти їм осягнути Царство Небесне.
Розважмо:
Дивне воно, але правдиве, що коли я бажав щось зробити доброго для Господа, я ставав злісним, злобним і немилосердним супроти тих, які перешкоджали мені в моїх планах. Цей факт був доказом, що я, втративши рівновагу, не робив це для Бога, але для моєї гордости. Мій найгірший ворог - сліпе самолюбство, був у мені. Коли я справді буду робити щось, щоб Богу сподобатися, мої діла будуть найкращими. Мені треба молитися в покорі, в надії, що я позбудуся того ненависного самолюбства, що все ще є в мені. Воно є справді ненависним, бо противиться Божій премудрості й доброті. Мені треба вправлятися, роблячи акти безкорисности й самозречення.
Молитва:
Господи Боже мій, Твої святі були наймудрішими людьми всіх часів. Ти був предметом усіх їхніх бажань, все інше було на другому місці. Я також бажаю поставити Тебе на першому місці в моєму житті. Щоб це осягнути, мені треба найперше присмирити й опанувати самолюбство, що є в мені. Ти, Господи, бажаєш мені добра, не тільки дочасного, але й найперше такого, яке буде моїм вічним добром. Будучи самолюбним, я втрачу Тебе, Спасителю, тож допоможи мені, щоб я позбувся того самолюбства, щоб воно ніколи не взяло верх надо мною. Я старатимусь більше молитися, практикувати безкорисність і самозречення у щоденному житті. Буду шукати більші сили до тої боротьби в Твоїх Святих Тайнах. Дай мені сили, щоб я зненавидів моє самолюбство, бо воно на те заслуговує. Це дасться мені легше, коли я глядітиму на Твою безграничну доброту й любов. Амінь.