Любі друзі, Господь Бог дає вам своє небесне світло, щоб ви не були гордими й задоволеними з себе самих. Пам'ятайте, якими немічними й нещасними ви є, коли у вас немає оцих Божих дарів. Людина, що задуже довіряє собі, коли справи йдуть добре, часто попадає в другу крайність, занепад духу, смуток або страх, коли надійдуть спокуси й труднощі. Здаймося передусім повністю на Господа. Без Нього, здані на наші власні сили, ми нічого не варті. Глибоке переконання про ту правду допоможе нам контролювати наші гадки й бажання. Це допоможе нам бути стійкими й твердими в час спокус, так що ми так легко не згрішимо.
Борімось, як добрі жовніри, тому що в Тайні Миропомазання ми стали воїнами Христа, з обов'язком поширювати й боронити святу науку Христову й Церкву Його навіть із нараженням нашого власного життя. Та коли б ми улягли в тому нерівному бою, просімо Господа про більшу допомогу і з більшою рішучістю, як перед тим, ставаймо до нового бою. Будьмо свідомі щодо самозадоволення й гордости. Ті два лиха ведуть людину в поблудження, а деколи роблять її сліпою на її вади й упадки. Вчімось із наших упадків, коли ми нерозумно довіряли нашим спритностям. Хай це буде осторогою для нас, щоб ми завжди були покірними й полягали на Божу поміч.
Розважмо:
Господь Бог має для нас свій Божий план, метою якого є головно наше спасіння і щастя Небесного Царства. Деколи Він дає закоштувати внутрішніх радощів, миру й охоти чинити більше добра. Деколи знову він забирає ці свої Божі внутрішні дари, й ми відчуваємо себе опущеними, похмурими, навіть, може, смутними й знеохоченими. Розумна людина старається жити життям, відповідним до свого становища, засобів та інших умов, що їх туземне життя предкладає, вона не піддається своїм настроям чи почуттям. Коли Господь пошле їй ласку духовного світла й радощів, вона втішається ними стримано, не даючи змоги задуже ними втішатися, пам'ятаючи, що після днів радости й підйому приходять дні досвідів, смутку та терпінь, які заберуть теперішні радощі й задоволення. Але в час досвідів і страждань врівноважена людина не розпачає задуже, бо після них знову настане час розради і спокою. Господь Бог зглянеться над нею й пошле свою ласку та визволить її чи від хвороби, чи недостатку, особливо, коли вона зверталася до Нього з просьбою про допомогу. Вона уникає всяких надмірних змін у її вимогах до життя та не наполягає занадто на помочі людей, які діють на підставі своїх настроїв і почувань. Вона знає про своє відношення до Господа й Творця - що є Його сотворінням, і згідно з тим мусить віддати Йому хвалу за Його опіку, доброту й усяку допомогу в житті. Вдержує якнайкращі відносини зі своїми сусідами чи ближніми, знаючи про Божий Закон: "Люби ближнього твого, як себе самого" /Мт. 22, 39/. Це вона робить без огляду на те, як себе почуває, чи піднесена на дусі, чи може занурена в смутку з причини якихось нещасть чи хвороби. Вона за всяку ціну старається заховати рівновагу духа, знаючи, що Господь, який засмутив її, посилаючи якийсь досвід чи лихо, може її визволити й потішити. Вона повністю здається на Божу волю, бо бажає тим своїм відданням доказати Йому свою любов.
Молитва:
Це велика й незаперечна правда, що я повністю залежу від Тебе в моєму житті. Без Тебе я є нічим, і то цілковитим нічим, та без Тебе нічого чинити не можу. Ти сам підкреслюєш ту правду, коли кажеш: "У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, коли не перебуватимете в мені, Я - виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 4-5/. Виходить із Твоїх слів, Ісусе, що я справді немічна людина під кожним оглядом. Навіть у моєму природному житті нічого не можу зробити, як каже Спаситель: "Не турбуйтесь вашім життям, що вам їсти та що пити, ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя - не більш їжі, тіло - не більш одежі? Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть ані не збирають у засіки, а Отець наш Небесний їх годує! Хіба ви не вартісніші від них? Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? /Мт. 6, 25-27/. Або на іншому місці каже Спаситель: "Хто з нас може зробити один волос голови білим або чорним", то тим більше у важливіших справах собі не зможе допомогти відносно свого тіла. Ще більше ми безпомічні, коли йдеться про справи нашої душі. Каже Спаситель: "Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, - і я воскрешу його останнього дня!" /Ів. 6, 44/. Очевидно, з Твоїх слів, Господи, ясно виходить, що я під оглядом мого тіла безпомічний, тобто нічого вчинити не можу, а тим більше відносно моєї душі. Коли я признаю ту повну зависимість від Тебе, Господи, я буду справді великою й правдомовною людиною. Допоможи мені, щоб я жив згідно з тією правдою, а я буду всіма силами старатися подобатись Тобі в усіх моїх заняттях і ділах. Я не хочу бути гордим, коли Ти осипатимеш мене своїми дарами, ні знеохоченим, коли посилатимеш досвіди й клопоти. Я певний, що Ти маєш найкращі причини для того, а зрештою, Ти - мій Творець, а я лиш Твій негідний та грішний слуга. Як Тобі, Господи, подобається, кого хочеш - того милуєш, а кого хочеш - того чиниш затверділим. "Бо хто може спротивитись Його волі?" "Хто ти такий, чоловіче, - скаже св. Павло, - що сперечаєшся з Богом? Хіба глиняний горшок, скаже тому, що його зробив: "Навіщо ти зробив мене так?" Хіба гончар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? Коли ж Бог, хотівши показати свій гнів і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, готові на погибель, щоби виявити багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі Він наперед приготував на славу" /Рм. 9, 19-23/. Що б не трапилося мені в моєму житті, бажаю бути Тобі вдячним за все й старатимусь приймати однаково ласки Твої, як і досвіди, знаючи, що те все робиш для мого добра. Амінь