Любі друзі, диявол спокушує вас до гріха самопевности - самонадійности двома способами. По-перше, підказуючи, що безконечне милосердя Боже напевно захоронить вас від кари за ваші гріхи, або переконуючи вас, що ви духовно сильні й можете опертися всяким спокусам. Розважмо тепер ті два способи спокус.
Відносно того, що милосердя Боже пощадить грішника, Спаситель каже нам таке: "Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" /Мт. 5, 25/. Тим противником є Господь Бог, наш Творець. Він дає нам помиритися з Ним, як довго ми ще живемо, тобто позбутися наших гріхів ще за нашого туземного життя. Бо зі смертю наша душа наче кам'яніє, тобто в такому стані, в якому захопила її смерть, остається повіки. Вона вже не може жалувати за свої гріхи, каятися за них; їй остається тільки своїми муками в пеклі сплачувати справедливості Божій за всі гріхи, якими за час свого туземного життя Бога ображала. Відносно другого способу, тобто, що ви вже духовно сильні та вироблені, що зможете противитися всякій спокусі, Спаситель напоминає вам: "Чувайте й моліться, щоб не увійшли в спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" /Мт. 26, 41; Мк. 14, 38/. Або на другому місці: "Пильнуйте, отже, й ви, бо не знаєте, коли пан дому прийде, - ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи вранці, - щоб коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні. А що кажу вам, - кажу всім: Чувайте!" /Мк. 13, 34-37/. Тому, дорогі, не вірте дияволові, бо він батько ложі та завзятий спокусник! Спаситель говорить про диявола: "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душегубець від початку, й правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько ложі" /Ів. 8, 44/.
Хоч Спаситель своїми страстями й смертю на хресті визволив нас від гріхів, але ще не поставив нас у небі. Щоб ми спаслися, мусимо співпрацювати з Божими ласками, які Господь Бог посилає нам завдяки спасительної дії Ісуса Христа. Тобто Ісус Христос дав нам можливість спастися, але щоб спастися, ми мусимо самі щось додати від себе, тобто співпрацювати з Христом. Як каже св. Августин: "Чоловіче, Бог, що сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може!" Тому, дорогі, майте надію на Христа, вірте Його Церкві святій, слухайте її, бо її завданням є довести вас до спасіння. Уживайте її засобів спасіння, тобто Святих Тайн, які Христос у ній залишив, для нашого вжитку, та уникайте всякої нагоди до гріху. Бо лише роблячи вашу частину відносно вашого спасіння, зможете дійти до Царства Небесного. Уживайте час вашого життя на цій землі, щоб придбати собі заслуги перед Господом, творячи добро. Бо як Господь пошле ангела смерти, вже не буде часу ні каятись, ні творити добрих діл, а після смерти вже не буде більше Божого милосердя, лише безмежна Божа справедливість займе його місце, месник Божої відкиненої любови.
Не уповайте задуже на ваші власні сили, пам'ятайте, що ми всі залежні у всьому від нашого Творця, так що без нього ані одного віддиху зробити не можемо, кожен удар нашого серця залежить від нього так, як кожна хвиля нашого життя. Кожен, хто думає, що він є незалежним і може робити що хоче, він попросту нерозумна людина. Каже прислів'я, що "хто любить небезпеку, в ній загине!" Коли ми задуже довірятимемо нашій силі, переконаємось, що ми слабші, як ми цього сподівалися. Коли ж Господь дає нам внутрішню й небесну силу, не чванімось нею перед іншими людьми, бо це буде ділом нашої гордости. А Господь не любить гордих людей: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" /Як. 4, 6; І Пт. 5, 5/. Пригадайте собі нашу нічевість, і це допоможе вам добре вжити дарів Божих, тобто будете вживати їх із вдячністю, покорою й побожністю.
Розважмо:
Зловживання або самонадійність - це попросту глупота деяких людей, бо людина є нічим, коли Господь Бог її опустить. Та людина, яка прийшла до переконання, що повністю залежить від Господа, є захороненою від зловживання - самонадіяння й багатьох інших гріхів. Вона робить, що тільки може для свого духовного вдосконалення, надіючись, що Господь їй допоможе. Коли ж вона буде успішною в будь-чому, дякує за те Божому провидінню, знаючи, що Божа допоміжна рука дала їй успіхи. Коли ж праця не увінчається успіхом, вона віддає Богові свої добрі наміри й зусилля, знаючи, що зробила все, що було в її спромозі, свідома того, що Господь єдиний може робити кожне діло успішним. Згідно зі словами св. Павла: "Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує" /І Кор. З, 6-7/. Так само й ми повинні в усьому глядіти до Господа, бо від Нього все залежить. Те саме повинні й ми признати, будучи правдомовними й чесними супроти нас самих, воднораз же уникнемо гріха самонадіяння. Господь дасть нам силу й світло щоденно простувати до життя вічного.
Молитва:
Господи, правдо й сило моя, пошли мені розуміння й чесність признати, що я є нічим. Допоможи мені признати це не лише словами, але й на ділі в моїх щоденних діланнях. Не дозволь мені думати про себе краще, ніж я таким є! Ніколи не буду намагатися братись до чогось, що є понад мої спромоги чи сили. Наскільки зможу, старатимусь уникати всяких нагод до важкого гріха. Бо ті, що собі задуже довіряють, тобто своїй силі й знанню, є в небезпеці відчахнутися від Тебе. Бажанням моїм є старатися робити все якнайкраще заради Тебе, мій Боже й Господи. Амінь.