Любі друзі, певність, яку святі Божі все відчували, була завжди получена зі страхом Божої справедливости. Певність, однак, яку звичайно мають світські люди, базується на їхній гордості й самопевності. Вони, однак, тією самопевністю ошукують себе. Тож коли б вони побачили й зрозуміли той ризик, у якому живуть, нехтуючи найважливішою справою свого життя, тобто своїм вічним спасінням, вони напевно попали б у розпуку, зрозумівши, що таке життя провадить усіх тих, що так живуть, прямо до того вічного, пекельного вогню. Очевидно, що Господь Бог, добрий наш батько, бажає, щоб ми мали природню, здорову самопевність нашого спасіння, але базовану на фактах. Перший із них - це свідомість, що без Божої допомоги ми самі зі себе нічого зробити не можемо. Ми знаємо з власного розважання, що без Бога, без Його підтримки ми не могли б існувати, якщо б Він своєю життєдайною силою не покликав нас із світу можливости в дійсний світ. Без Його допомоги ми не могли б ні одного віддиху зробити; ні одного кроку ступити, ні слова промовити, ні навіть одного бажання повзяти. В усьому ми постійно повністю залежимо від Господа Бога, від Його ласки. Про те запевняє нас Христос Спаситель словами: "Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 5/. Або при іншій нагоді: "Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, - і я воскрешу його останнього дня" /Ів. 6, 44/. Через те наша самопевність може бути доброю тільки в тому випадку, коли вона базується на довір'ї в Господа Бога.
Довір'я до своїх сил і самопевність людей цього світу походить від помилкового поняття про їхню велич, або від і самовитвореного поняття, що Господь Бог простить їм усе, що вони вчинили б. Інші знову думають, що вони досить сильні, щоб самим зустрінути будь-яку нагоду до гріха. Проте деколи ті, такі самопевні люди, які завдяки тій самопевності були шанованими людьми, були у великій небезпеці, що забудуть за свої блуди й немочі.
Самі спокуси ще не є гріхом. Фактично, вони дуже часто є благословенням Божим, бо помагають нам пізнати, якими немічними ми дійсно є. Але, з другого боку, наражуватись на спокусу є глупотою. Як каже наше прислів'я, хто любить небезпеку, може нарікати тільки на себе самого, що допустився гріха. Ніхто не може позволити ризикувати в справі спокус... З нас буде досить, коли попросту зможемо відганяти спокуси які находять на нас непрошені. Не довіряймо собі задуже, інакше самі себе поставимо в спокусу добровільно. В Господній молитві Христос Господь каже нам молитись: "і не введи нас у спокусу, але визволь нас від злого" /Мт. 6,13/. Тим вказуючи нам, якими небезпечними для нас є спокуси, тому що наша, первородним гріхом звихнена людська природа є схильною до злого.
Розважмо:
Надмірна самопевність є для людини дуже небезпечною. Бо вона дозволяє нам ризикувати там, де є небезпека гріха. Господь Бог не може благословити наш нерозум, а самопевність є якраз таким нерозумом. Ми мусимо довіряти Господеві, але нам не вільно Його спокушувати, щоб Він часом не залишив нас нашому нерозумові. З другого боку, нам треба відважно зустрічати небезпеки нагод до гріха, які нам кожний день приносить зі собою. Але на випадок, коли для нас є можливість уникати нагоди до гріха, ми ніколи не повинні вагатися її використати, бо як каже наша приказка: "Стереженого Бог стереже!"
Молитва:
Господи, мій Ісусе, чи я можу розумно очікувати від Тебе Твоєї допомоги, коли я не дбаю, щоб уникати нагод до гріха? Чому мені здається, що я можу ризикувати моїм спасінням? Людина, яка в такому випадку наражається на ризик, є нерозумно самонадійною. Чоловік сподівається, що Ти, Господи, даси йому якісь особливіші ласки, щоб його захоронити від гріха, хоч він цю небезпеку взяв на себе добровільно й, знаючи про те, - свідомо. Моїм обов'язком є чинити Твою волю, а не мою власну, подібно як це Ти, Господи, чинив: "їжа моя, - каже Ісус, волю чинити Того, Хто послав мене, й діло Його вивершити" /Ів. 4, 34/ "Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі Того, Хто послав мене" /Ів. 5, 30/, "Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто мене послав" /Ів. 6, 38/ Господи, я ніколи не буду сумніватись у Твоїй допомозі, але з мого боку я ніколи не буду неконечно наражатися на небезпеку гріха. Цієї мудрости Ти, Господи, від мене вимагаєш. Проте допоможи мені оминути всіх, осіб і речей, які приводять мене до гріха. Крім того, сподіюся, що я ніколи не ображу Тебе, Господи, завеликим довір'ям у мої власні сили, чи в мою спромогу, або надмірною надією на Твою особливішу допомогу. Амінь.