Любі друзі, коли Господь Бог дає нам духовні потіхи, сприймаймо їх із вдячністю та щирою подякою. Пам'ятаймо завжди, що це Божий добровільний дар, на який ми нічим собі не заслужили. Викиньмо самолюбство й гордість із наших сердець. Бог єдиний є джерелом усього, що ним можемо втішатися в нашому житті. Ця свідомість влиє в наше серце здорову покору тоді, коли Господь даритиме нас якимось особливим привілеєм. Уникаймо всякої марної суєти та залишімо нерозумні гадки про нашу вартість і наші особливіші дарування. Маймо на увазі, що година потіхи промине, а хвилина досвіду й терпіння після неї наступить.
Коли потіху віднімуть у нас, не робімось млявими й незацікавленими звичайними обов'язками й заняттями, але молімось дальше й робімо добрі діла. Приймаймо покірно Божу святу волю й терпеливо віддаваймось нашим щоденним заняттям. Наслідуймо здорове відношення до життя терпеливого Йова, який у час страждань і смутку говорив: "Нагим я вийшов із матірного лона, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай буде благословенне ім'я Господнє!" /Йов. 1, 21/. Пам'ятаймо також, що ласка потіхи й ентузіязм повернуться до нас у відповідному, Богом назначеному часі. Ці внутршіні зміни від потіхи до горя, від радощів до смутку, від світла до темряви, не є нічим незвичайним у нашому туземному житті. Всі ті, що йдуть слідами Божого Сина Ісуса Христа, зазнавали їх у своїй життєвій мандрівці. їхньою вірністю обов'язкові й Божому Законові вони доказували, що вони люблять Господа Бога більше, ніж Його дари, якими їх осипав. То правда, що легше є любити того, хто завжди дарить нас дарунками й розкошами, але такої любови Господь Бог від нас не очікує. Важче є любити того, хто деколи мусить нас зганити чи покарати, завдати нам болю, навіть для нашого власного добра. Справді, нам дуже важко зрозуміти, що біль чи терпіння є деколи конечними, щоб вилікувати нас від певної немочі-недосконалости. Проте та людина, яка це розуміє й помимо завданого болю любить Господа Бога, доказує Йому свою правдиву й вірну любов.
Завжди пам'ятайте, любі друзі, мати очі, звернені до Господа Бога без огляду на те, чи ви в щасті, чи смутку, чи речі пливуть спокійно, чи важко, чи ваше серце повне сумнівів, чи радісного довір'я до Господа Бога. Яку б долю не послав нам Господь, прямуймо дорогою Його Заповідей в наших щоденних заняттях. Тоді наше щоденне життя буде стало прямувати до дому нашого небесного Отця, до вічного спокою й безмежного щастя в Ньому і з Ним.
Розважмо:
Господь Бог дає нагоду кожній людині пізнати свій характер і його поправити чи вдосконалити. Багато людей не знали б своїх недостач і блудів, аж доки не зустрінуться з успіхами й невдачами. Тому-то й кожний має свої "підйоми й упадки", хвилини задоволення й моменти досвідів. Правдива Божа людина старається жити життям, основаним на розумних принципах, на Божих Заповідях та на християнських чеснотах. Вона не піддається емоціям чи якимсь іншим поштовхам, хіба така акція має якийсь сенс.
Молитва:
Спасителю, мій Боже, в щасті чи смутку, в успіхах чи заводах, я хочу жити згідно з Твоїм Божим Законом, тобто Твоїми Божими Заповідями. Проте смуток і радощі не повинні кермувати моїм життям на землі, бо вони дуже короткі й тому не повинні зводити мене до гріха. Мені треба завжди тямити, що я живу для неба, для злуки з моєю метою - Господом Богом, для вічного спокою й безмежного щастя в Ньому й із Ним. Тому мені не вільно ніяк втратити це майбутнє щастя за якусь проминаючу розкіш чи якесь проминаюче добро, або з причини проминаючої недолі на цій землі. Веди мене, Господи, через будь-які радощі чи смутки, дай мені лише ласку оставатись вірним Тобі, Твоїм Божим Святим Заповідям, щоб я під кінець моєї туземної мандрівки дійшов до Тебе й осягнув вічний незакаламучений спокій та безмежне щастя, що їх Ти обіцяв усім тим, які знають Твої Божі Заповіді й заховують їх у своєму житті. Амінь.