Любі друзі, поступ у духовному житті не полягає в тому, щоб мати багато внутрішніх радощів і потіх. А радше полягає в нашій покорі, терпеливості, свободі від жалів, коли щось нам не піде так. як ми того собі бажали. В тих випадках нам треба вірно віддаватися нашим заняттям, не бути недбалими в молитві й сповнюванні добрих діл, хоч би її ми в них не відчували ніякого вдоволення. Продовжуймо творити добрі діла наскільки зможемо, без огляду на те, що ми втратили вдоволення, одержане з творенням добра, а навіть тоді, коли вони стають нам осоружними.
Деякі люди стають нетерпеливими й недбалими в службі Богові, коли речі не йдуть, як їм бажалось би. Не все людина має змогу вибирати в своєму житті те, що їй подобається. Помимо всяких заходів, планів та найкращих старань, ми не все можемо оминути заводів. Бо навіть помилки й гріхи інших людей, які роблять наше життя важчим до перенесення, Господь допускає з різних важливих причин.
Господь Бог має свої плани щодо нас, які мають нас зробити справді великими й святими. Все, що Він посилає нам чи допускає, є для нас найкращим, бо має на меті тільки наше добро, наше щастя. Тож, якщо ми сповнятимемо Його святу волю, Господь даритиме нас спокоєм на тій долині сліз - землі, а після смерти обдарить нас безмежним щастям, в якому сам живе, й яке ніколи не скінчиться, але триватиме вічно. Коли ж ми збунтуємось проти Його Божої волі, тоді лише пошкодимо собі самим; а може, спричинимо нещастя людям, яких ми особливо любимо. Памятаймо, що Господь нам нічого не винен, ми ж, із нашого боку, усе, що маємо, все, тобто наше життя, наше існування, наше тіло й душу маємо від Нього; ми повністю в усьому від Нього залежні. Без огляду, чи ми одержали від Господа дуже багато ласк, чи дуже мало, ми завжди остаємось його довжниками.
Розважмо:
Багато людей міряє свою близькість до Бога своїми почуваннями. Якщо вони відчувають побожність, відданість, думають, що Він їх любить. Коли ж почуваються невдоволеними чи сумними, уважають, що Господь їх опустив - покинув, - такі оцінки відносин до Бога є фальшивими й обманними. Часом ми доказуємо Богові нашу любов, коли ми того навіть не відчуваємо, що Йому подобаємось. Бо коли ми сповняємо те, чого від нас Господь вимагає, без огляду на наші почування, ми Його справді любимо. Ось вам доказ на те з уст самого Христа Спасителя: "Якщо любите ви мене, то мої Заповіді берегтимете" /Ів. 14, 15/. Бо "Той, у кого мої Заповіді й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. І далі продовжає Спаситель: "Хто ж мене любить, того полюбить мій Отець, і я того полюблю і йому об'явлю себе". "Коли хтось мене, любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і ми прийдемо до нього і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 21; 23/. Як виходить зі слів Спасителя, мірилом нашої любови до Нього не є якісь почування, але заховування Його Божих Заповідей. І за цю любов Він відплачує найперше своєю появою, тобто об'явою себе самого, а то й замешканням у душі такої людини разом зі своїм Небесним Отцем. Душевний холод і відчування опущення є досвідом Божим нашої любови до Нього. Очевидно, якщо ми помимо того сповидного опущення не перестаємо заховувати Його Божі Заповіді, ми йдемо слідом Божого плану спасіння нашої душі, воднораз же спасіння душ тих, які повірені нашій опіці. Деколи почування можуть бути помічними служити Богові з більшою охотою, але вони не залежать від нас, але від дателя всякого добра Господа Бога. Проте, в час такої душевної посухи, нам треба сильно держатись нашої постанови й служити Спасителеві з усіх сил, подібно, як ми робили тоді, коли відчували насолоду в Його службі. Такою є розумна любов Господа Бога, й так Він бажає, щоб ми Його любили, бо такою є несамолюбна любов, любов Бога задля Нього самого.
Молитва:
Добрий Спасителю, дай мені ласку бути Твоїм послідовником, яким Ти бажаєш, щоб я був, тобто розумним, несамолюбним послідовником. Хай ні почування ні настрої не детермінують мене, як мені сьогодні Тобі служити. Мені треба якнайкраще, як я тільки можу, старатись пізнати Твою волю й сповняти її, не дозволяючи, щоб мої почування володіли моїм розумом чи контролювали мою волю. Без огляду на те, як я почуваю себе серед терпінь, мені треба знати, що Ти завжди чуваєш надо мною й помагаєш мені прямувати до моєї вітчизни - до неба. Навіть і лихо, що його Ти допускаєш деколи на мене, має свою межу для мого спасіння. Навіть щодо деяких речей, що їх люди деколи не розуміють, по якомусь часі побачать, що їхньою ціллю було наше спасіння. З очима, зверненими на Тебе, допоможи мені йти Твоїми слідами, щоб сповняти Твою волю. Бо Ти, Господи, моє досконале щастя, моя відвічна слава. Проте дай мені ласку робити все, що в моїх силах, щоб стати гідним Твоєї Божої любови, та й, наскільки це можливе, віддячуватись за Твою опіку й Твою любов до мене грішного, негідного Твого слуги. Амінь.