Любі друзі, будьте терпеливими супроти хиб і немочей інших, бо й вони також мусять переносити ваші немочі. Коли ви самі не можете поправити своїх вад та хиб, то як же ж можете вимагати, щоб інші в короткому часі поправилися? Ви бажаєте, щоб інші направили свої немочі, а ви самі навіть не прикладете половини старань, що вони роблять. Психіятри твердять, що ми найбільше ненавидимо в інших ті хиби й немочі, що їх самі маємо. Тож коли ми не можемо їх так скоро усунути, чому ж сподіваємось, що інші це зроблять зі своїми, скоріше, ніж ми? Ми є дуже строгими, коли йдеться направляти інших, але ми вже не є такими строгими, коли йдеться про наші власні хиби. Лінощі й легке життя в інших нам не подобаються, але ми все-таки обурюємося, коли інші стараються втручатися в наше життя, сповнене самовдоволення, лінощів та браку порядку. Ми бажаємо, щоб інші додержувалися правил, але гніваємось на тих, які пригадують правила нам самим і вказують, скільки разів ми ті правила переступили. Дуже рідко ми судимо наших ближніх з такою любов'ю й розумінням, з якими ми судимо нас самих. Нас часто непокоять інші своїми хибами й немочами, які перешкоджають у способі нашого життя, але ми навіть не думаємо про те, скільки разів ми самі перешкоджали іншим у їхньому способі життя, тобто наших ближніх. Нам здається, що ми були старанними чи запопадливими відносно того, що справедливе й правдиве, однак, коли щиро заглянемо в наші серця, побачимо там самолюбство, самозадоволення в глибині нашої нетерпеливости й гніву.
Розважмо:
Деколи ми ошукуємо себе, думаючи, що ми є чеснотливими в справах, в яких ми в дійсності не подобаємось Господеві Богові. Певним доказом нашої любови до Господа є терпелива любов до інших. Чим більше ми стараємось помагати іншим та бути терпеливими з їхніми хибами, тим більше ми стаємо несамолюбними й щедрими супроти Господа Бога. Господь Бог бажає, щоб ми уважали Його, як нашого ближнього: "Направду, направду, кажу вам; усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, - ви мені зробили" /Мт. 25, 40/. А з другого боку - чого ми не зробили, тобто, не допомогли, не простили, не були терпеливими з нашими ближніми, такими були ми й супроти Ісуса Христа, як це виходить із Його власних слів: "Істинно кажу вам: те, ного ви не зробили одному з моїх братів найменших, - мені також того ви не зробили" /Мт. 25, 45/. Застановімось тепер, як наша поведінка з іншими віддзеркалює нашу любов до Господа Бога або любов до нас самих? Як ми стараємось догодити нам самим у багатьох справах, так ми повинні догоджувати нашим ближнім заради Господа. Нам дуже легко оправдовувати себе в багатьох речах, тож стараймось оправдувати й помилки інших.
Молитва:
Мій Господи Ісусе, я ніколи не помилюся, коли любитиму мого ближнього й старатись буду добре про нього думати, помимо всіх його хиб і немочей, Очевидно, деколи нам треба бути суворим із ним заради його власного добра, але навіть у тому випадку поступатиму з любов'ю в своєму серці, а не з ненавистю. Ми, як послідовники Христа Господа, не можемо мати ненависти чи нетерпіння, а напроти - лише щире бажання добра для інших. Не дозволь мені, Господи, ніколи не подобатися Тобі моєю умисною нетерпимістю або жорстокістю супроти тих, що кругом мене. Дозволь мені бути принаймні на десять відсотків терпеливим з їхніми помилками, як Ти є з моїми, тоді я ніколи не ображу нікого моєю нетерпеливістю. Пригадуй мені часто мої хиби, обмеженості, немочі й слабості, так щоб я завжди включав себе самого, коли молитимусь за грішників. Думаю, що зможу доказати мою вдячність і любов до Тебе моєю терпеливістю супроти інших.