Любі друзі, вивчаймо науку, що її Ісус Христос давав нам своїм туземним життям. Він єдиний є величним. Всі туземні величі є лише наслідуванням несотворенної, безмежної величі Христа Спасителя. Людина - це діло Його всемогутньої руки, а людина сама собою є нічим. Та коли людина йде слідами Христа й за Його словами в своєму житті, вона буде участкувати в Його славі в Небесному Царстві.
Як ми можемо так високо думати про себе самих, коли нас зроблено з нічого? Чому ж ми так дуже високо думаємо про себе самих? У нас стільки немочі, стільки хиб та різних вад. Тож упокорімось і живімо, як той, що признає свою обмеженість. Не дозвольмо, щоб наші дії виявляли гордість або суєту. Як ми можемо знаходити хиби в інших, ми, що такі повні всяких немочей та вад? Згадаймо на слова Спасителя: "Не судіте, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою й вам відміряють. Чого дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш? Або як можеш твоєму братові сказати: Дай, хай вийму скалку в тебе з ока, а онже колода в твоїм оці! Лицеміре! Вийми спершу колоду зі свого ока, й тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку" /Мт. 7, 1-5/. Без допомоги Христа Господа, ми дуже легко попадемо в ті самі хиби, які ми критикуємо й ганимо в наших ближніх.
Думаймо радше про наші власні хиби, ніж про хиби наших ближніх, хіба що це є нашим обов'язком як наставників чи священиків поправляти інших. Борімось проти наших власних хиб і немочей, тоді будемо задуже зайнятими, щоб спостерігати чи іритуватись хибами наших ближніх. Яке знання є для нас найкращим і найважливішим? Тим знанням є пізнавати Господа Бога, пізнавати Його святу волю й усувати наші власні хиби й немочі. Займаймося тим знанням, і ми крокуватимемо дорогою життя вічного.
Розважмо:
Без огляду на те, скільки в нас талантів, нам ніколи не можна забувати про ту правду, що вони не наші, але Господа Бога, що нас ними обдарував. Та помимо наших талантів і чеснот, в нас також є багато хиб і уломностей. Коли ми щиро визнаємо наші обмеження й нестачі, нам буде легше добре думати про наших ближніх. Якщо наше самолюбство нас осліплює відносно правди про нас самих, тоді це вже не є любов до себе самого, але самолюбна гордість і обман. Вони нам шкодять і роблять наше життя твердішим для тих, що живуть кругом нас.
Молитва:
Господи мій Ісусе Христе, дай мені таку любов правди, щоб мене ніколи не засліпило самолюбство й суєта. Дай мені ласку, щоб моя любов до себе була здоровою любов'ю Твоїх святих. Тобто знати й бути свідомим всіх моїх хиб, слабостей і проступків, і дай силу зрозуміти, що ті всі від'ємні речі є моїми власними й нікого іншого. Крім того, з другого боку, надоуми мене, що ті всі таланти й чесноти не є моїми, але радше Твоїми дарами, даними мені без будь-яких моїх заслуг. Допоможи мені наслідувати Твоїх святих, які бажали для себе чогось найбільшого й найкращого, й вони знайшли те в Твоїй святій правді. Вони шанували себе й, згідно з правдою, приймали себе за таких, якими дійсно були, та й ніколи не бажали бути вищими або важливішими від того, якими дійсно були. їхня любов до інших людей базувалась на розумінні, що всі люди були сотворені на образ і подобу Божу, й що Господь любив їх не тільки як свої сотворіння, але також як усиновлених дітей. Дай мені, Господи, таку любов, щоб я керувався нею завжди в моєму житті, без огляду на мої уподобання, на брак любови й упередження. Дай мені, Господи, ласку бачити Тебе в кожному моєму ближньому, тому що Ти сам ототожнюєш себе з ним, коли кажеш: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили" /Мт. 25, 40/. Допоможи мені зрозуміти цю правду, що чесним і несамолюбним щоденним життям я зможу доказати, що я дійсно люблю Тебе, мій Боже й Спасителю. Амінь.