Любі друзі, подумайте так, скільки ваших приятелів будуть готові вам помагати, коли ви будете потребувати їхньої помочі? Я певний, що коли вони побачать, що вам потрібно їхньої помочі, вони зараз знайдуть собі інші конечні заняття, щоб могти відмовити вам у своїй допомозі. Візьмемо, наприклад, св. Апостолів Христових. Вони були добрими й відданими приятелями Ісуса. Вони, як св. Апостол Петро, з цілої сили запевняли Ісуса: "Навіть коли й усі спокусяться, та не я..." /Мк. 14, 29/. "Хоч би мені прийшлося з Тобою і вмерти, не відречусь я Тебе!" /Мк. 14, 31/. Так вони всі говорили й запевняли Спасителя /Мк. 14, 30/. Але коли побачили, що слуги жидівські схопили Ісуса: "Тоді всі учні залишили Його й повтікали" /Мт. 26, 56; Мк. 14, 50/. Лише два з них слідували за Ісусом здалека, тобто св. Апостол Петро й св. Іван: "Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика" /Мт. 26, 58/. Але й св. Петро тричі відрікся Христа, кажучи, що Його не знає. Це все лиш доказує, якими непевними й нестійкими ми є в наших рішеннях, головно тоді, коли якась небезпека грозить нам.
Без огляду на те, яким дорогим був би нам наш приятель, ми все-таки живемо нашим власним життям. Лише опівночі, в хвилинах умучення, або тоді, коли наші приятелі чи сусіди є повністю зайняті своїми власними справами, ми почуваємось самотніми, опущеними від усіх. Щось подібно як Ісус у Городі Оливнім, під час своїх душевних страждань, коли тричі приходив до своїх учнів, шукаючи в них потіхи чи розради, сподіваючись застати їх на молитві, та застав їх сплячими, тому з болем звернувся до Петра: "Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?" /Мк. 14, 37/. А опісля: "Спите ще і спочиваєте? Досить, прийшла година: Ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!" /Мк. 14, 41-42/. Тому не переоцінюймо земної приязні. Бо скоріше чи пізніше, ми залишимо їх, або вони залишать нас. Тож коли ми задуже прив'яжемося до земних приятелів, будемо дуже відчувати їхній брак, коли нас залишать.
Кожна людська приязнь потребує благословення з неба, тож щоб мати справжніх приятелів, стараймося нашим добрим прикладом привести їх якнайближче до Господа Бога. А й із іншого боку, коли ми не помагаємо нашим приятелям спасати їхні безсмертні душі, ми в дійсності не є їхніми добрими приятелями, коли не сприяємо їм у тій найважливішій справі для них - спасінні їхніх душ. Надіймося також, що коли продовжуватимемо нашу туземну правдиву приязнь, помагаючи їм у спасінні душ, тоді з Божим благословенням наша приязнь буде продовжуватися й після смерти в небі.
Розважмо:
Кожна приязнь мусить базуватися на чесноті й вірності нашому Спасителеві. Якщо ми не дбаємо й не стараємось допомагати нашим приятелям бути добрими послідовниками Ісуса Христа, ми не є їхніми правдивими, щирими приятелями. Подібно й наші приятелі, коли не допомагають нам крокувати слідами Ісуса, але радше відводять нас від Нього й зводять до гріхів, не є нашими приятелями, але радше нашими ворогами. Тому пізнаваймо й оцінюймо наших приятелів згідно з тим, чи вони допомагають нам у послідуванні за Христом, чи радше від Нього відводять. Тоді, хоч як важко було б нам їх позбутися, пам'ятаймо, що ідеться про найважливішу справу для нас - про спасіння нашої безсмертної душі. Й коли ми її спасаємо, ми осягнули ціль нашого туземного життя: коли ж її утратимо, ми стаємо непотрібною річчю, призначеною на спалення в пекельному вогні.
Молитва:
Спасителю мій і Боже, Ти є моїм приятелем у туземному житті, як довго я живу й заховую Божі Заповіді, а не кермуюся сліпими почуваннями й нерозумними емоціями. Мої земні приятелі є такими самими грішниками, як і я, з усіма хибами, обмеженостями, слабостями. Не дозволь, щоб будь-який мій земний приятель станув між Тобою й мною. В Тобі я маю одиноко правдивого приятеля, всі інші земні приятелі - це тільки другорядні. Жоден із них не розуміє мене так добре, як Ти, та й ніхто не любить і не може любити, як Ти, мій Боже! Ніхто не бачить моїх потреб, як Ти, о Боже, і ніхто не може допомогти в потребі, як Ти, всемогутній Господи. Бо Ти не тільки хочеш, але й можеш мені допомогти, бо все можеш зробити, що тільки хочеш. Господи, дай мені зрозуміти, яким конечним і незаступимим приятелем Ти є для мене. В Тобі єдиному я знайду досконалість і справжню приязнь. Не дозволь, щоб я проміняв Твою приязнь за якусь іншу. А щоб до певної міри віддячитись Тобі за твою Божу приязнь, допоможи мені любити Тебе з усіх моїх сил, як Ти цього бажаєш, кажучи: "Люби Господа Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38/. А цю любов зможу доказати тим, що заховуватиму Твої Божі Заповіді, бо Ти сказав: "Якщо ви любите мене, то мої Заповіді берегтимете". Бо той, у кого мої Заповіді, і хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 15; 21/.