Любі друзі, в тій хвилині, коли ви бажаєте чогось надмірного, ви тратите Божий дар спокою й миру. Горді й жадібні люди ніколи не мають спокою. А убогі й покірні люди втішаються в своїй душі Божим миром та спокоєм. Щоб упорядкувати своє життя, нам треба зачинати від нас самих, від нашого нутра. Відносно наншх бажань стараймось бажати собі тільки того, що Господеві подобається, й не бажаймо того, що за планом Божим не є для нас. Чому хочемо бажати тих речей, які занадто прив'язують наше серце до цієї землі? Бажаймо собі тільки того, що Господь Бог хоче, щоб ми собі бажали. Відносно тих бажань Ісус Христос повчає нас, кажучи: "Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії й викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить, і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце" /Мт. 6, 19-21/. Причиною цього є те, що ми не можемо бажати туземних розкошів і водночаз бути вірними Господеві, як на те вказує нам Святе Письмо: "Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити - й мамоні" /Мт. 6,24/. Це велика правда, людина не може догоджувати своїй природі тими грішними речами чи розкошами й воднораз же підкорятися Божому Законові, тому що Заповіді Божі забороняють грішні речі, кажуть умертвлюватися й піддавати наші схильності й побажання під провід нашого розуму, просвіченого Божою ласкою. Це все наша, первородним гріхом звихнена природа ненавидить, вона бажає бути вільною й робити те, що їй подобається, щоби вживати те все, що світ їй може дати. Тож не диво, що обмежувана Заповідями Божими, вона ненавидить Божий Закон. Отже, якщо ми справді бажаємо служити Богові, ми мусимо підкорити нашу природу під провід нашого ума, просвіченого Божою ласкою, й піддати її під Божий Закон.
Тому-то Господь вимагає від нас піддатися Божій волі, щоб перемогти земні бажання. Він каже нам провірити наші побажання навіть тоді, коли вони видаються нам добрими й святими, бо навіть у тому випадку вони можуть пошкодити нам, вимагаючи від нас забагато нашої уваги, й тим способом перешкоджають нам сповнювати наші обов'язки супроти Господа Бога й нашої Святої Церкви. Господь Бог бажає, щоб ми мали свободу Його правдивих поклонників. Тож шануймо й любімо Його святу волю та провидіння й у всьому сповняймо її, й тоді не заведемось, коли наші плани не сповняться чи наші приятелі не допишуть. Як довго ми чинили це в міру нашої змоги, вірмо сильно, що Господь Бог задоволений нами. Бо нашим найпершим і найважливішим обов'язком є старатись догодити Господеві й подобатись Йому в усіх речах.
Розважмо:
Наш правдивий мир і досконалість та свобода базуються на Божому слові та Його ласці. При Його допомозі ми можемо осягнути самоконтроль понад сподівання чи мрії світської людини. Цей контроль є конечним навіть у речах, що є добрими й святими самі в собі. Та нам треба передусім сповняти наші обов'язки й зобов'язання. Усяка святість, що занедбує їх, напевно не походить від Господа. Всяка надзвичайна нетерпеливість приносить зі собою неспокій, тривогу й нервозність, та й тим способом робить нас неспосібними сповняти наші обов'язки. Зменшує нашу сконцентрованість і внутрішній спокій і робить нас нетерпеливими, гнівними й заскорими до осудів. Такі неконтрольовані побажання й наміри можуть довести нас до гріха. Вони можуть зробити нас нерозважливими, так що ми можемо старатися задуже помагати іншим. Інші можуть обурюватися з причини нашої непроханої допомоги й заради того відмовитись робити те, що годиться.
Молитва:
Господи Спасителю мій, допоможи мені чинити Твою волю заради Тебе самого, а не заради моєї гордости чи самовдоволення. Як довго я роблю те, що Ти бажаєш, я діятиму второпно й безпечно. Не дозволь мені спішити з чимось, що треба робити поволі. Коли я журюся задуже моїми невдачами, - це знак, що я працюю для себе самого, а не для Господа Бога; бо "то не моя, але Твоя повинна бути воля". Я буду старатить робити все, що в моїх силах, але не буду задуже журитись вислідами. Бо вони не залежать від мене, але від Твоєї ласки. Коли я втрачу мою зосередженість і мій спокій, це означатиме, що задуже думаю радше про свою працю, як про Твою волю. З мого боку, мені треба тільки те, що в моїй змозі, а решту залишати людям, що кругом мене й Твоїй волі. Не дай мені ніколи думати, що я є кимось сам по собі, й що всі успіхи, які маю, є виключно моїми. Пригадуй мені завжди слова св. Апостола Павла: "Ні той, що садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, що зрощує" /І Кор. З, 7/. Тож працюючи, завжди думатиму, що висліди моєї праці є в першій мірі завдяки Твоїй ласці, й тому вони належать у першу чергу Тобі. Амінь.