Любі друзі, є часи в нашому житті, коли ми повинні заховувати мовчанку. Немає бо жодної користи в неласкавих розмовах, скорих, наполегливих балачках чи нечистих висловлюваннях. Що доброго в тому - тратити час на некорисні диспути або на самохвальбу? То правда, що легкі розмови деколи приносять зі собою відпруження й конечний відпочинок. Але розмова, що не приносить тому, хто говорить, чи його слухачеві можливости жити кращим життям, є лише ганебним витрачанням дорогого часу, який минає й ніколи не повертається. Думаймо заки щось скажемо, й ми ніколи не пожалкуємо наших слів. Пам'ятайте, що сказаного слова вже не можна відкликати назад, тобто воно вже назавжди залишиться сказаним. І через те дуже часто є вже неможливим кривду чи образу, спричинену нашими словами, відкликати, тобто зробити, щоб її не було.
Багато святих Божих уникали товариства інших людей, як тільки це було можливим, щоб приставати з Господом і втішатися Його товариством. Один із таких праведників сказав:"Як часто я пішов між людей, я повернув гіршою людиною". Тобто він повернув гіршим, як був перед тою зустріччю. Таке саме можна сказати про тих людей, які говорять задовго або зачасто. Крім того, легше є заховати мовчанку загалом, ніж перестати говорити, коли ми повинні. Протягом мовчанки Спаситель наш говорить до нас без перешкод або без різних неконечних перерв. Його слова приходять до нас у формі добрих ідей, намірів, бажань і рішень, які родяться в нашому серці, в нашій душі. В мовчанці ми матимемо змогу чути Його голос із меншими перешкодами, тобто розсіяннями. Тому залишаймось якийсь час без товариства інших людей, наших приятелів чи знайомих і стараймось слухати, що Спаситель бажає нам сказати? Я певен того, що Його слово буде набагато важливішим, ніж новинки, жарти чи різні плітки, що їх можуть нам розказати наші приятелі. Тому нам треба любити мовчанку й добре її вживати. Очевидно, що кожен із нас бажав би розмовляти з якимись поважними, славними людьми, з науковцями чи якимись іншими визначними особами. А тепер подумаймо, що в мовчанці говорить до нас сам Господь Бог, Творець вселенної. Й Він має нам розказати преважливу вістку, як спасати нашу безсмертну душу та як осягнути безмежне щастя, за яким шукаємо й за яким нудьгує наше серце протягом нашого цілого життя. Тому будьмо дуже уважними до Його слів, бо від них може залежати наше щастя або вічна погибель у пекельному вогні. А Він приходить до нас під час нашої мовчанки, й коли ми на самоті. Лише тоді ми можемо наблизитися до Нього, бо серед мовчанки Він є близько нас.
Розважмо:
Мовчання є чеснотою, коли ми в ньому вправляємось для Господа Бога й заради Нього. Вправляючись у любові до мовчання, ми пізнаємо глибоке знання, ширший світогляд на щоденне життя, ширше й ясніше видіння Господа Бога, відчуємо Його близькість та Його любов. Чому, спитаєте? Бо ми матимемо досконалого вчителя, наймудрішого й всезнаючого Творця, який воднораз же є нашим люблячим Батьком і бажає навчити нас найважливішої й найкориснішої для нас речі, що відноситься до відвічного й безконечно щасливого нашого життя в небі. Але навіть у наших людських розмовах, коли ми будемо більше слухати, а менше говорити, ми багато навчимось і зробимо менше помилок. Люди будуть нас більше цінити, бо ми будемо завжди перше думати, ніж почнемо говорити. Кожного разу, коли ми відкриємо нашого рота, ми робитимемо те заради якоїсь мети, і до того ж доброї мети. Проте навчімось найперше слухати, й то найкращого Промовця й Учителя в цілій вселенній, тобто нашого Спаса-Господа Христа, що є несотворенною мудрістю Отця, Його Єдинороднйм Сином. Тим способом Божа мудрість займе місце нашої людської глупости, а наші слова допоможуть тим, що будуть нас слухати. Бо не з нашого власного знання й мудрости будемо говорити, але зі знання, що його одержимо, слухаючи слів нашого Божого Вчителя Ісуса Христа.
Молитва:
Душе Святий, мій Господи Боже, навчи мене говорити добре й розумно. Допоможи мені оминати некорисні розмови. Дай мені, спроможність часто говорити про Тебе, хай мої слова ніколи не скривдять людей доброї волі. Хай мої слова приносять потіху сумуючим, пораду замішаним, світло незнаючим і блукаючим, надію тим, що в розпуці, потіху тим, що в клопотах, добру пораду тим, що її потребують. Візьми мої уста й зроби їх Твоїми. Візьми мій ум у посідання й зроби його знаряддям Твоєї доброти й потоком Твоєї правди. Сподіваюся, що буду людиною мовчазною, тобто такою, що воліє говорити до Господа, ніж до людей. В моїх розмовах допоможи мені наближати людей до Тебе і Тебе до людей. Амінь.