Любі друзі, багато людей мають Господа Бога на язиці, але не в серці. Деякі виявляють свою відданість Йому молитовниками, інші - при помочі образків святих, а ще інші висловлюють її зовнішніми знаками. Всі ті речі є добрими, але вони не є доказом відданости Богу. Вони є лише засобами практикувати цю відданість Богові і стають непотрібними, коли не впливають на наші гадки, слова й діла. Правдива відданість Богові не полягає в самих тільки почуваннях, ані вона не є проминаючою емоцією, але є актом пошани й вірности Йому. Щира відданість полягає в постійній та особистій прихильності Божій волі, вона - це щире бажання подобатися Господеві в усьому, забути про себе й чинити те, чого Господь бажає. Вона забуває про себе саму й старається робити все, що Господеві подобається. Вона притягає людину близько до Творця, й то не лише в її гадках, але в бажаннях, словах і ділах. Якщо ми докажемо Христові таку правдиву нашу відданість Йому, Він пошле нам ще більшу ласку. Наш розум зможе легко возноситись до небесних висот і втішатися ласками, які Господь у своїй доброті посилатиме нам. Наше серце бажатиме й старатиметься набувати різних чеснот, так що ми постійно зростатимемо в правдивій досконалості відносно наших гадок, слів та діл. Ми станемо Божими правдивими послідовниками, та щораз то менше потребуватимемо цих земних речей. Ми відчуватимемо конечність присвятити більше нашого часу, щоб чинити добро та віддаватися молитві. Ми відчуватимемо, що час, який присвячуємо на перебування з Господом, дуже короткий, а ми бажали б якнайдовше перебувати в злуці з Ним.
Розважмо:
Хоч ми й уживаємо книжки, образки та релігійні доповіді, та ми не можемо думати, що вже стаємо святішими з того приводу. Ті всі речі є лише зовнішньою поміччю до святости, бо помагають нам наблизитися до Господа, пригадуючи нам про Його всюдиприсутність і збуджуючи велике бажання подобатися Йому. Якщо ті зовнішні предмети не мають жодного впливу на нашу щоденну діяльність, було б краще, якби ми їх і не мали. Ношення хреста не спасе людини, яка не хоче терпеливо переносити свої досвіди чи терпіння. Подібно як і наші домашні богослужби не заступлять Божественної Літургії в неділі чи свята. Правило чи мірило правдивої Богослужби - Божественної Літургії установив сам Ісус Христос: "Якщо ви любите мене, то мої Заповіді зберігатимете" /Ів. 14,15/. "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. Тепер спитаймо себе, як ми заховуємо Заповіді Божі? Бо вони є найкращим доказом нашої любови Спасителя й відданости Йому. Очевидно, було б нерозумним уважати, що відмовлення певного числа молитов щодня чи перечитування певного числа релігійних доповідей, чи навіть щоденне ходження до Церкви подобається Богові й є доказом нашої любови до Нього. Виконування всіх тих речей - це лише половина нашого релігійного життя. Другою половиною є виявлення доброти й несамолюбства в наших взаємовідносинах із нашими ближніми. Одна половина такого життя без другої є неповним життям, а отже є невистачаючим для Господа. Спаситель підкреслює цю правду словами: "Не кожний, хто промовляє до мене Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не Твоїм ім'ям пророкували? Хіба не Твоїм ім'ям бісів виганяли? Хіба не Твоїм ім'ям силу чудес творили? І тоді я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!" /Мт. 7, 21-23/. Виходить із того, що всі практики є добрими, але тільки тоді, коли є злучені з добрими ділами, тобто зі зберіганням Божих Заповідей, в яких Він виявляє Свою Божу волю.
Молитва:
Спасителю мій, моїм бажанням є, щоб моє щоденне життя було сповненням того, чого Ти навчаєш мене при помочі книжок, молитов та інших релігійних предметів. Я хочу жити так, як Ти мені кажеш, при помочі Твоєї Церкви, Твоїх Тайн та мого внутрішнього життя. Моя ласкавість, терпеливість, щедрість і несамолюбство в щоденному житті докажуть, що я вживаю тих релігійних предметів тому, що люблю Тебе, а не заради самолюбних та забобонних причин, щоб удосконалити мою щоденну вірність Твоїй святій волі. Буду вживати їх також, щоб одержати Твоє благословення для моїх щоденних занять. Під кінець я вживатиму їх як відзнаку вірности до Тебе, щоб я тим способом упоминав інших та вказував їм на Тебе. Не дозволь мені ніколи відділяти моє внутрішнє життя від моїх зовнішніх спілкувань із народом. Амінь.