Любі друзі, нести Ваші щоденні хрести - означає їх любити, бо вони допомагають вам контролювати ваше тіло, пристосовувати його до Божого Закону. Терпеливе несення щоденних хрестів учить нас уникати почестей, бажати образ, погорджувати себе самого й бажати, щоб інші гордили нами, переносити досвіди й розчарування зі спокоєм. Не бажати собі багатств і добробуту на землі видається людям ненормальним і неприродним. А хто так поступає в своєму житті, про нього думають, що він або не при умі, або робить те для людей напоказ, щоб його подивляли. Очевидно, те все робити може тільки людина, спроможена Божою ласкою, оскільки без ласки такої перемоги над самим собою ніхто не зможе осягнути, бо таке життя є справді противним нашій, первородним гріхом зіпсутій природі. Наша зіпсута природа не спроможна сама собою піднестися до висот надприродної ласки Божої. Ласка Божа дає людській душі таку силу, що є незнаною людині світській, силою Божої ласки людина спроможна опанувати свою гордість і притягання земних дібр та розкошів. Прикладом такої важкої до зрозуміння любови для нас, грішних сотворінь є Господь Бог. Візьмемо під увагу приклад Його любови. За образу Божого маєстату ждала б людину вічна кара пекла, бо вже за образу чести царя чи короля ждала проступника кара смерти. Чим вище поставлена особа, тим гіршою повинна бути кара за її образу. Очевидно, що маєстат Божий є безмежним, Він бо Творець вселенної, що її з нічого привів до існування. Тож і кара за Його образу повинна б бути також безконечною, але кара - це також сотворіння, й вона не може бути безконечною. Бо безконечним є лише Господь Бог, тоді вона повинна б бути безконечною принаймні щодо існування - тобто вічною. І такою є кара за гріх важкий. Але любов Божа не карає, лише чекає, щоб людина поправилася, щоб відвернулась від своєї лихої поведінки, як про те говорить пророк Єзекиїл: "Клянусь, як ото я живу, - слово Господа Бога, - я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї лихої поведінки й жив. Відверніться відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля" /Єз. 33, 11/. Отже, Господь не бажає карати грішників згідно зі справедливістю. Чому, спитаєте? Заради своєї любови до нас, як про те свідчить св. Іван, словами: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти" /Ів. 3,16/. Отже, Господь посилає свого Сина на землю, вкладає на Нього увесь тягар наших гріхів, каже Йому зазнати невимовних страждань, умирати ганебною смертю на хресті, щоб нас рятувати від вічної кари в пекельному вогні. Таку Божу любов нам важко зрозуміти; нона перевищує наш людський розум. Бо який батько пошле свою власну дитину на смерть, щоб рятувати свого ворога під справедливої кари смерти?
Щоб відплатити Господеві за Його безмежну любов, нам треба, в міру наших людських можливостей, наслідувати Небесного Отця і Його Єдинородного Сина в нашому самопожертвуванні понад людське зрозуміння. Тому приймаймо хрести, що Він посилає нам заради нашої любови до Нього. "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить, а хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе" /Мк. 8,34-35/. Тож будьмо готовими прийняти наші щоденні хрести заради любови до Господа Бога, й лише тим способом можемо доказати Йому нашу любов. Тому приймаймо всі наші щоденні прикрості, болі, розчарування, образи, противенства й інші форми переслідувань заради любови до Господа: чим вище ми возносимося в любові до Бога, тим легше буде нам нести ті щоденні хрести. Коли ж Господь побачить, що ми з любови до Нього бажаємо важчого хреста й справді зможемо його нести, тоді пошле нам його, воднораз же дасть і ласку, щоб ми його понесли. Сприймаймо все, що Провидіння Боже нам посилає, сприймаймо без страху, бо Господь не дасть нам нічого, чого б ми не могли понести. А за нашу готовність піднятися й до важчих хрестів Він не лише дасть більшу ласку, але й більшу нагороду в Царстві Небесному.
Розважмо:
Сила понести хрест прийде нам від самого хреста, нам треба лише приготувати нашу душу до того молитвою й упованням на Божу волю. Крім того, нам треба призвичаюватись до хрестів актами самовідречення, щоб бути готовими на них, як тільки прийдуть. Та й коли вже до нас ті хрести прийдуть, Спаситель дасть поміч, воднораз же дасть зрозуміти вартість більших хрестів. Він покаже нам також, як близько ми приходимо до Нього, піднімаючись до тих хрестів. Чим більше несамолюбно ми їх сприймаємо, тим більше мудрости, розуміння, любови й надприродної сили черпатимемо через них. Побачимо також необов'язковість земних розкошів і грішних втіх. Наша самопожертва принесе нам сильнішу любов до Христа, й нам буде щораз то легше жертвувати себе з любови до Спасителя. Коли ми щедро будемо йти дорогою самопосвяти заради Христа, Він дасть нам навіть бажання просити й приймати ще важчі хрести з любови до Нього.
Молитва:
Мій розп'ятий Господи Ісусе, я приклякаю у стіп Твого хреста й розважаю небесну науку, що Ти мене з хреста навчаєш. З Твоїх страждань я навчуся, як і мені треба підніматись до різних хрестів, щоб задосить учинювати за мої гріхи й проступки та приготовлятись до більших ласк, щоб принести Тобі мою любов, очищену від самолюбства, якого в мене так багато. Ти, Господи, безконечно гідний такої любови за всі Твої ласки, а передусім за Твою жертву на хресті з любови до мене, грішного. То правда, що моя звихнена людська природа боїться усяких хрестів, умертвлення, самопосвяти, вона боїться терпінь, критики, упадків, розчарувань і болю. Вищими мудрістю й силою, що їх дістану при помочі моїх менших хрестів, приготую себе до більших і важчих. Ти, Господи, єдиний можеш довершити в мені таку переміну, чого я сподіваюся й чого бажаю при помочі Твоєї святої ласки. Амінь.