Любі друзі, Христос Спаситель сказав: "Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, я даю вам його" /Ів. 14, 27/. Це Божа обітниця Христа всім Його вірним послідовникам. То правда, що кожен бажав би мати той Божий мир у душі, але мало з них є готовими робити те все, що є конечним, щоб його дістати. Його волею є уділити той мир лише тим, що є лагідними й уважними відносно інших. Спаситель не буде вагатися дати його тим, що є терпеливими та покірними. Він запрошує всіх, щоб прийшли до Нього, й Він дасть їм той конечний для всіх внутрішній спокій - мир: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене! Бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим" /Мт. 11, 28-29/. В Христі Господі людина, наслідуюча Його життя, зможе знайти душевний мир, що його Спаситель обіцяє всім, що лагідні й покірні в своєму серці.
Ми зможемо осягнути всі ті чесноти й зажити тим чудним даром Божим - Христовим миром, якщо слідуватимемо за Христовими вказівками. Сповняймо радше волю когось іншого, як нашу, очевидно, якщо вона не є проти Божої волі. Шукаймо для себе найнижчі місця й дозволяймо, щоб інших людей воліли радше, ніж нас. Забудьмо про наші зиски й послідуймо за Христом. Віддаваймо все усім і не робімо винятків в наших жертвах Христові. Під тим оглядом Спаситель є для нас найкращим прикладом, який, будучи Богом, упокорив себе, приймаючи природу свого сотворіння, людини, як про те говорить св. Павло: "Він (Ісус Христос), існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він принизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної" /Флп. 2, 6-8/. Та це впокорення Спасителя стало для Нього найвищим вивищенням, як каже св. Павло: "Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця" /Флп. 2, 9-11/. Це велика правда, яку нам треба собі добре засвоїти, що Господь Бог не дасть себе перевищити в щедрості.
Деякі люди, однак, чисто з незнання чи недбалости, не бачать події свого життя в такий спосіб. Вони зажурені, затривожені, готові робити все заради якоїсь потреби чи зиску. Послідовники Христові також працюють, щоб заспокоювати свої потреби, але серед тої праці вони ніколи не забувають про Христа. Коли вони не певні, що робити, радяться з Церквою, Його заступницею на землі. Нам треба наслідувати тих людей, які ніколи не відвертають своїх очей від науки Христа, коли ж Його самого спитатися не можуть, тоді шукають поради в інститутції, яку Він тут, на землі, оснував, і яка має від Нього харизму непомильности в справах віри й моралі. Тому відносімось завжди з пошаною до неї, шукаючи від неї поради в справах спасіння наших душ, бо без неї ми дуже легко могли б поблудити. Вона ж має скарб віри Христової, захований у ній самим її основником, і тому її навчання повинно б бути єдино міродайним. Так що ми не повинні звертати уваги на опінії чи навчання людей, бо за наукою Церкви стоїть непомильна правда - Христос!
Може трапитися замішання нашій волі, коли бажатимемо світських користей чи світових успіхів, незважаючи на волю Христа в тих випадках. Коли ж так справа мається з нами, ми можемо втратити Христовий мир. Ми можемо розсіватися чи ошукувати себе якийсь час, але Божа ласка буде непокоїти нас, не давати нам спокою; непокоїтиме наше сумління. Тому будьмо розумними, не даймо себе звести диявольським спокусам, які хочуть нас відтягнути від Спасителя, але радше покладімо у Його стіп нашу надію, плани й зусилля. Слідуймо за тим, що добре й мудре, але не постановляймо дістати те, що ми бажаємо, без огляду на те, що воно мало б нам коштувати. Бо коли ми засильно слідуватимемо за нашими бажаннями, знайдемо лише жаль і закиди совісти.
Розважмо:
Є лише єдина дорога до постійного внутрішнього миру й спокою. Людина, яка не має того внутрішнього миру, бажає того, чого Бог не хоче, щоб вона мала, або відмовляється прийняти те, що Господь хоче, щоб вона взяла. І навпаки, така людина, що старається з усіх сил сповняти волю Божу в усьому житті, мусить найперше бачити повний образ свого життя, розуміти, що Господь кермує, підтримує й дозволяє усе, що їй трапляється в житті, добре чи зле. Це тому, що Господь, коли дозволяє, щоб їй щось приключилось у житті, має свої причини, які є вищими, ніж наше розуміння. А наша мудрість полягає в сприйнятті всього, що Господь у своїй доброті нам посилає. Коли ж ми згодилися бажати того всього, що Господь хоче, щоб ми мали, ми будемо гідні Божого чудесного миру.
Молитва:
Мій Господи й Творче, Ти, що мене з нічого створив, знаєш добре, що найкраще мені підходить, тому я певний, що що б Ти мені не послав, буде в будь-який спосіб корисним для мене! Шукаючи, як сповнити Твою волю радше, ніж мої власні забаганки, я осягну ласку внутрішнього миру. При помочі того спокою я буду ясніше думати в моєму житті, легше мені буде контролювати мої нерозумні й сліпі пристрасті, бо я буду знати, якими нерозумними й шкідливими вони є для мене. Господи, допоможи мені участкувати в Твоїй премудрості протягом цілого моєго життя. Амінь.