Любі друзі, всяка правдива й законна влада походить від Господа Бога. Він об'являє вам свою волю в кожному розумному приказові законної влади. Тож коли ви підкоряєтесь і слухаєте законну владу, ви підкоряєтесь і слухаєте самого Господа, згідно зі словами самого Спасителя: "Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує Тим, Хто послав мене" /Лк. 10,16/. Отже, гордує самим Богом Отцем, Творцем Вселенної. Ви не можете рішатися самі, що вам подобається, а що не подобається, бо ваші почуття не завжди є під вашим контролем, але ви можете рішити чинити те, що вважаєте правим і добрим. Послух законній владі є актом найвищого розумування. Отже, якщо Господь Бог є джерелом усякого законного авторитету, тоді повинуйтесь Йому, повинуючись усяким законним наставникам.
Любі друзі, розважайте над тою правдою й старайтесь добачати Бога в тих, які вам приказують, а так поступаючи, вам буде багато легше підкорятися приказам ваших наставників. Таке підкорення чи послух звільнить ваш ум від почуття мешневартости, а також зменшить почуття обурення, що ви можете цілком природньо відчувати. Самообману й гордості найкраще можна позбутися в житті при помочі святого послуху. Старайтеся очистити ваше саможертвування Божій святій волі кращим і досконалішим послухом у вашому щоденному житті. У вашому послусі ви жертвуєте щось більше, ніж ваше майно чи ваші маєтки, в ньому бо жертвуєте себе самих, ваше почуття, ваш час і вашу свобідну волю. Чим більше ви будете старатись виелімінувати - усунути ваш природній розсудок, тим чистішим буде ваше саможертвування. Бо послух включає жертвування всього іншого.
Коли ми деколи маємо охоту не слухати наших наставників, пригадаймо собі, що Христос-Богочоловік, будучи на землі, жив цілий час життям послуху своїм людським наставникам, як про це розказує Святе Письмо: "І він пішов з ними і повернувсь у Назарет і був їм слухняний" /Лк. 2, 51/. Як же ми, ніщо й порох, можемо відмовитися йти слідами нашого Божого Спасителя? Тож уважаймо і ніколи не даваймо поганого прикладу непослуху іншим людям, а передусім дітям. Наш послух полегшує іншим людям слухатись їхніх наставників, а то й старших. Не вимагаймо для себе якихось особливіших привілеїв, хіба що це є абсолютно конечним. Якщо ми стараємось жити без ограничень послуху, ми попросту виносим себе на підніжжя - п'єдестал, що є гордістю або самопотуранням. Бо людина справді не може жити без певної міри послуху в своєму житті, а крім того, ніхто не може бути в майбутньому добрим наставником, коли він сам не навчився слухати й повинуватись іншим! Так що ми будемо могти безпечно приказувати чи командувати другими, коли ми перед тим навчилися покірно слухати й негайно повинуватися іншим.
Розважмо:
Господь Бог любить порядок, тому що порядок родиться від розуму. А де бракує порядку, там панує лише замішання й знищення. Тож коли ми бажаємо подобатись Творцеві, ми мусимо навчитися, як треба упорядкувати наше щоденне життя, і цей порядок постійно в душі заховувати. Нам треба не лише повинуватися прямим приказам Божим, але також і непрямим, тобто тим, що приходять до нас від наших правних наставників. Спаситель наш повинувався своїм людським наставникам, і то був їм досконало послушним, щоб нам дати приклад і якнайкращий зразок, як треба підкорюватись іншим і слухати їх приказів. Тож, без сумніву, коли ми бажаємо наслідувати Його в нашому щоденному житті, найкраще можемо це зробити, підкоряючись іншим людям. А ми відказуємось повинуватись самому Господеві, коли не хочемо слухати наших законних настоятелів.
Молитва:
Господи мій Ісусе, найбільш послушний Сину відвічного Бога-Отця. Ти повинувався Йому навіть до того ступеня, що пішов на хресну смерть, щоб сповнити Його святу волю з любови до Нього й до людського грішного роду. Бог-Отець, з любови до свого сотворіння - людей, послав Тебе в світ, щоб їх рятувати, як про те розповідає св. Іван Євангелист: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним світ спасти" /Ів. З, 16-17/. А як повністю послушним був Христос Господь своєму Отцеві, розказує св. Апостол Павло: "Він (Христос), існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він принизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі й на землі, і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця" /Флп. 2, 6-11/. Як же мені про те забути, Спасителю мій, чи ж думаю, що я більший від Тебе, мій Господи, не бажаючи повинуватися моїм законним настоятелям? Без огляду на те, як дуже я заявляю Тобі мою любов, я не говорю правду, коли не бажаю наслідувати Тебе в тій, такій любій Тобі чесноті, до чого Ти мене закликаєш словами: "Прийдіть до мене, всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Ти, Господи, не приказуєш мені безпосередньо, але при помочі Церкви, тобто при помочі людей, які мають право мені приказувати. Та це нічого дивного, бо Ти приказував і Твоїй найкращій дочці Пречистій Діві Марії не безпосередньо, але через свого посланця — Архангела Гавриіла, звіщаючи через нього Воплочення свого Сина: "Ввійшовши до Неї, ангел сказав їй: Радуйся, Благодатна. Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками... Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось Ти зачнеш у лоні і вродиш Сина і даси Йому ім'я Ісус..." /Лк. 1, 28-31/ Відповіддю на ту вістку ангела було: "Ось я, раба Господня, нехай зо мною станеться по твому слову" /Лк. 1, 38/. Допоможи мені, Господи, бачити Тебе в моїх настоятелях і виконувати радо їхні прикази. Дай мені ласку чути Твій голос, коли обов'язок кличе мене до моїх повинностей, та віддавати себе Тобі життям послуху моїм зобов'язанням. Амінь.