Любі друзі, чеснота покори є найбільш незрозуміла й недооцінена чеснота. Багато людей думають, що вона - це нерозумний змисл меншевартости або брак самооцінки. В дійсності чеснота покори не є цілком тим, як люди думають. Вона - це чесне пізнання факту. Покірна людина живе свобідно, вільна від усяких нерозумних уяв про себе й самообману. Це чесне пізнання факту допомагає людині здорово думати й згідно з тим діяти в її житті. Вона, чуючи похвали іншим людям чи подив, не заздрить їм у тому, розуміючи, що те все їм належиться згідно зі справедливістю. Тому й вам треба признавати факти й згідно з ними жити. То означає, що якщо людям справедливо належить похвала чи подив інших, це треба признати або, принаймні, не противитися чи критикувати В нашому випадку, коли люди вас критикують, оскаржують чи зневажають, не треба тим журитись чи перейматись. Коли інші нас слушно оскаржують, тобто якщо ми справді винні, тоді провину треба признати й прохати вибачення та старатися поправитись, змінити наше наставлення. Коли ж ми невинні, а справа є досить серйозною, тоді треба направити зло, що його ми допустилися. Коли ж справа є маловажною, тоді треба її зігнорувати й замовчати, за що Господь пошле нам свій спокій заради нашого впокорення. Не тратьмо самоконтролю, бажаючи оправдати себе. Господь Бог бо судить згідно з фактами та нашими намірами, а не згідно зі словами чи опініями людей. Але слідуймо за такими самими правилами в наших осудах інших людей. В таких справах найкраще є основно розвідати правду не спішитися з осудом, бо навіть коли ми не осудимо когось, ми нічого не тратимо, не висказавши нашої гадки, й збережемо себе від поблудження й видання несправедливого осуду, що може пошкодити іншій людині. Святе Письмо остерігає нас перед несправедливими осудами: "Не судіте з вигляду зовнішнього - судіте справедливим судом" /Ів. 7, 24/. "Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть й якою мірою міряєте, такою і вам відміряють". Пам'ятайте ті слова Святого Письма, й вони напевно утримають вас від заскорих осудів.
Розважмо:
В людських спільнотах є дуже багато удавань, перетензій та позувань, щоб показатись кращими перед другими, ніж люди дійсно є. Та клопіт є з тим, що люди не завжди працюють над собою, щоб дійсно стати кращими й не потребувати такими лише назовні видаватися. Виходить із того, що багато людей хотіло б без усильної праці над собою осягнути те, чого їм бракує. Тож коли б ми хотіли бути чесними, мусили б признатися у багатьох злих навичках, гріхах, а лише в небагатьох чеснотах. Ми не повинні встидатися признатись найперше перед самими собою, якими дійсно недосконалими ми є, й тоді б ми не дуже журилися, коли би й інші люди це пізнавали. Навіть супроти Господа Бога ми не виступали б, наче Господь нам будь-що винен, чи не нарікали б, кажучи, пощо нас Господь так дуже карає, бо наші блуди й злі звички були б постійно в нас перед очима. Господь любить таких людей, що живуть чесно, справжнім побожним життям, і не очікують, ані не вимагають від нікого пошани чи подяки за те, що вони колись дещо доброго зробили. Дійсно покірна людина є свідомою своїх безчисленних блудів та прогріхів і ледве чи схоче нарікати, коли їй хтось кривду зробить.
Молитва:
Господи Боже, безконечна Правдо, мені хотілося б доказати Тобі, що я є справді добрим сином Твоїм. Моїм бажанням є бути простим, незначним та без великих вимог відносно життя в моєму щоденному бутті. Але Ти знаєш все, цілу правду про мене, яким немічним я є під тим оглядом, тобто як дуже я бажав би похвал, прослави й признання за все, що тільки я зроблю! Я бажав би стільки подяк за всяку найменшу річ, що я будь-кому вчинив, бажаю вдячності! за найменшу ласку, що її декому мені вдалось зробити. А навпаки, з другого боку, як часто я забуваю подякувати людям за великі ласки, що їх мені зробили. Тут я мушу подумати про Тебе, Господи, скільки Ти добра мені зробив! Скільки ласк мені послав кожної хвилини мого життя, що їх і злічити мені важко, а я так мало оцінюю їх. От хоч подумати мені, що кожний мій віддих - це Твоя ласка, кожна гадка чи бажання - це Твій, Боже, дар для мене, це все походить від Тебе, як доказ Твоєї безмежної любови до мене, грішного. А як часто я думаю про те, як про щось, що мені належиться, начеб я мав якесь право до того всього, що Ти зі своєї доброти мені даєш. Врозуми мене, Господи, й зроби мене покірним принаймні супроти Тебе, мого безмежного Добродія. Я свідомий того, що нічим не можу Тобі за всі Твої добродійства віддячитися, ніякого дару Тобі принести, бо все, що я маю, чи навіть моє життя, чи існування, - це Твій, Боже, дар; а я сам - це ніщо, лише немічна й грішна людина. Тому принаймні допоможи мені, щоб я не виносився понад других, бо я така сама немічна людина, як і вони, а може й гірша, з причини моїх безчисленних гріхів. Не дозволь, щоб інші люди почували себе нижчими в моїй присутності. Коли я так думаю про мою всебічну залежність від Тебе, Господи, який я немічний і незначний перед Тобою, то коли чую від других похвалу чи прославу моїх вчинків, допоможи мені, щоб я не згордів тими ділами, які справді є Твоїми, а не моїми власними; але щоб ті похвали звертав до Тебе, бо те все Твоє. Хоч з мого боку я буду старатися хвалити інших за їхні добрі діла, щоб тим способом заохотити їх дальше творити на Твою славу. Як Ти, Господи, того від нас вимагаєш, кажучи: "Ви -світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світло й не ставлять його під посудиною, лише на свічниках. І воно світить усім в хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" /Мт. 5, 14-16/. Мені, Господи, допоможи жити справжнім правдивим життям, тобто признаючи факти в моїх діланнях. Бо коли я не буду так жити, то не буду Твоїм дійсним послідовником, як цього вимагає від мене Твій Син Ісус Христос. Допоможи мені вже нарешті зачати наслідувати Твого Сина, а мого Спасителя, який каже: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною" /Мк. 8, 34/ А й Ти, Господи, сам закликаєш усіх, щоб вчились у тебе лагідности й покори: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Надіючись на Твою поміч, Господи, зачну пробувати йти за Тобою, Спасителю мій, практикуючи лагідність і покору в моєму щоденному житті. Амінь.