Любі друзі, Господеві немає нічого милішого, як бачити вас справді покірними в вашому туземному житті. Покірна людина залишається спокійною навіть у тому випадку, коли інші бачать дещо невідповідне чи грішне в її поведінці. Чому? Бо вона добре свідома своїх немочей та лихих навичок, а затим - своєї нічевости. її повна увага звернена на Господа Бога, так що вона є свідомою й відчуває Його близькість, подібно як і інших людей, серед яких живе. Вона ніяк не може забути своєї повної залежности від Господа, воднораз же так дуже вражена своєю нічевістю, що бореться проти всяких форм гордости, відмовляється й думати високо про себе, а крім того, старається витиснути зі свого серця всяку навіть тінь гордости. Заради тої ненависти до гордости вона відмовляється боронити свої права в малих незначних речах.
Люди звичайно ненавидять тих, які стараються вознестися понад інших, а навпаки, ніхто не ненавидить тих, які є покірними й малими в своїх власних очах. Покірна людина, яка знає свої немочі й границі, не шукає признання чи похвал у інших людей, вона бажає бути радше незнаною, останньою до такого самого ступеня, як інші бажають бути першими й славленими. Вона не дбає про те, як про неї думають інші, але передусім бажає бути відданою Богові й подобатись Йому єдиному. Вона не цікавиться признанням чи похвалами, які дуже легко можуть бути хибними, знаючи, що всевідучий Господь судить усіх без помилки чи непорозуміння, й тому шукає лише Його признання.
Покірна людина не боїться признатися в своїх немочах чи помилках та легко й із вдячністю приймає їхню критику й, піддаючись їхнім осудам, старається ті свої злі навички поправити. Ті всі впокорення вона приймає радо, стараючись доказати собі самій, що вона не бажає людської земної слави, але лише самовдосконалення заради Господа Бога. Тому не порівнюйте себе з тими людьми, які здаються гіршими від вас, але радше думайте про безмежну щедрість Бога супроти вас, який захоронював і далі захоронює вас від усяких можливих упадків. Чеснота покори, якщо її осягнемо у відповідному ступені, переконає нас у правді, що без Бога ми справжнє ніщо, й тому буде спонукувати до більшої самопосвяти заради Бога, щоб тим способом виявити Йому нашу вдячність за Його опіку й поміч у нашому житті.
Розважмо:
Людина, яка справді є малою й незнатною у власних очах, є великою в очах Божих, тому що вона є людиною правди, яка знає й признає перед Господом свої немочі. Вона не числиться із задоволеннями, осягненнями й славою туземного життя, тому що вдивляється в Господа Бога, як своє найперше, найвище та досконале добро. Чим нижче вона знизиться в своїй самооцінці, тим вище вона возноситься в очах її Творця, Бога правди. Кожен, хто сам собі приписує будь-яке добро чи досконалість, перешкоджає Божій ласці піднести його до справжньої досконалости. Кожна бо досконалість починається від чесного пізнання й признання фактів, а такою є покора.
Молитва:
Господи Боже, Отче Небесний, Боже правди святої, Ти противишся гордим, а покірним об'являєш свої Божі правди, як заявляє Святе Письмо: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать" /Як. 4, 6; І Пт, 5, 5/. Те, що Господь закриває перед мудрими й розумними, об'являє немовлятам: "Тоді заговорив Ісус: "Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих і розумних і відкрив це немовлятам" /Мт. 11, 25; Лк. 10, 21/. Ти, Господи, любиш тих людей, які, пізнаючи себе, признають, що вони ніщо, й, здані на себе самих, не могли б нічого осягнути не тільки в надприродньому світі, але навіть у чисто природних людських справах. Й таких людей Ти притягаєш до своєї приязні й підносиш до висот своєї Божої ласки. Забери від мене всяке удавання перед Тобою, бо тільки нерозумна людина може удаватись чи хвастатись перед Тобою, що знаєш усе, навіть найтайніші гадки людського серця, як про те кажеться в Псалмі: "Ти мене випробував, Господи, і знаєш. Знаєш мене, коли сиджу й устаю я. Думки мої здаля розумієш. Чи ходжу я, чи спочиваю, Ти добре бачиш; Тобі відомі всі мої дороги. Бо ще нема слова на язиці в мене, а Ти, Господи, вже все знаєш. Що за предивне знання! Для мене занадто високе й недосяжне воно!" /Пс. 139, 1-6/. Тож допоможи мені, Господи, бути чесним із Тобою, із людьми, з якими зустрічаюсь, і під кінець - зі самим собою. Бо мені не треба ховати правди про себе перед самим собою, тому що її знаю, ані перед Тобою, бо Ти також усе знаєш про мене. Я бажаю признати все в моїх ділах, хоч воно може бути неприємним для мене, бо лише в тому випадку буду мати Твій спокій і Твої радощі. За те на Страшному Суді і в час моєї смерти я не буду боятись, бо моя любов правди буде мені запорукою спасіння. Допоможи мені справді пізнати себе таким, як я є, щоб я міг поправляти себе, як тільки зможу, згідно з Твоїм Божим планом. Я буду упокорюватися, як найчастіше зможу, щоб я ніколи не забув про мою залежність від Тебе. Коли ж якась слава чи честь мені прийде, тоді те все я буду відносити до Тебе, Боже, який є джерелом усяких успіхів, а сам шукатиму за можливістю упокорення, щоб перемагати мою нерозумну гордість. Бо моєю найбільшою славою буде життя правдиве, свобідне від самообману й нерозумної гордости. Амінь.