Любі друзі, коли ви успішно розвинули до високої міри чесноту покори, Господь поведе вас до ще вищої чесноти - тобто до чесноти самовпокорення. Ця чеснота запалює послідовників Божих до ще вищої форми покори - самоприниження, яка каже їм уникати всяких почестей, похвал і захоплення людського. В їхньому глибокому почитанні Господа вони шукають останніх місць серед людей, воліють радше, щоб їх люди не добачали, а то навіть із ними зле поводилися. Вони полюбили ті слова св. Апостола Якова й св. Петра: "Бог гордим противиться, смиренним же дає свою благодать" /Як. 4, 6; І Пт. 5, 5; Прп. З, 34/. В своїй притчі про митаря й фарисея Христос вказує, хто знайшов ласку в Його очах; а Ним був покірний митар, а не гордий фарисей: "Фарисей, ставши, молився так у собі: "Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбні, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків віддаю десятину". А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: "Боже, змилуйся надо мною, грішним!" Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той, бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений" /Лк. 18, 11-14/.
При помочі чесноти покори послідовник Христа щораз то краще пізнає свого Спасителя. Чим більше він зростає в оцінці Божої безконечної доброти, він старається виявити свою любов до Нього чимраз то більше. Він відчуває, що Господь обдаровує його все більшими ласками й даруваннями, як природними, так і надприродними. Це все спонукає й побуджуе його віддати Богові чимраз то більше, тобто любити Його з цілого серця, як це висловлено в Заповіді любови Бога: "Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Вт. 6, 5; Мт. 22, 37; Мк. 12, 30; Лк. 10, 27/. А це бажання любити більше спонукує людину до різних форм саможертвування. Так, наприклад, вона бажає позбавити себе від людського захоплення і похвал, бо не хоче земних нагород за добро, що вона висвідчила людям. Вона бажає робити добрі діла людям не заради людських похвал, але заради Господа Бога. Навіть даючи іншим добрий приклад своїм життям, вона робить це, начеб воно було чимось звичайним. Бажаючи віддатися повністю Господеві, вона принижує себе саму супроти своїх підданих, воліючи радше слухати, ніж приказувати, служити радше, як вимагати послуг від інших, послідувати за кимсь радше, ніж провадити, хвалити радше, як сприймати похвали.
На свій маленький спосіб вона старається наслідувати Божу щедрість своєю вдячністю. Старається віддаватись Богові в саможертвенній любові за Божу безграничну любов. Це вона чинить, самопринижуючи себе, наскільки воно можливе в її щоденному житті. Очевидно, що самоприниження не перешкоджає й виповняти її щоденні обов'язки якомога досконаліше. Дивлячись на Спасителя, вона бачить, як Він через ціле своє туземне життя принижував себе, до чого закликає всіх св. Апостол Павло словами: "Плекайте в собі ті самі думки, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він принизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної" /Флп. 2, 5-8/. А тут зразу ж бачимо відплату Бога Отця, який не дає перевищити себе в щедрості: "Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно преклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб всякий язик визнав, що Ісус Христос - є Господь на славу Бога Отця" /Флп. 2, 9-11/. І так, коли ми розважаємо туземне життя Христа Господа, воно є для нас найкращим прикладом постійного самоприниження. Він найперше вибрав собі самотну й холодну стайню на місце народження, мале й незначне містечко Назарет - на свою оселю, де зростав і виховувався, звичайну працю столяра чи теслі. Стояв у черзі серед каючихся грішників, коли з приказу Божого мав охреститися від Івана Хрестителя. Його життя й ремесло було звичайним і нікому не знаним. Тому пам'ятаймо, що хоч як дуже бажаємо принизити себе, ми ніколи не зможемо дорівняти Спасителеві, тямлячи хто Він, а хто ми. Він - предвічний Єдинородний Божий Син, а ми тільки грішні Божі сотворіння. Христос Господь, однак, не заперестає себе принижувати, Він з волі свого Небесного Отця піднявся до страждань і хресної смерти, де вмирає як розбійник між розбійниками, розп'ятий на горі Голготі. Але й на тому не кінець, бо досьогодні принижує себе в Пресвятій Тайні Євхаристії під видами хліба й вина, ставши річчю, поживою наших душ заради нашого спасіння.
Тож наслідуймо Христа Господа в тій пречудній чесноті самоприниження. Багато Його святих угодників старалися її наслідувати в своєму житті, щоб заспокоїти їхню любов до Нього. Хоч інші люди їх не розуміли, хоч ними погорджували, вони почувалися щасливими, що можуть усе своє життя присвятити Йому; а самоприниження було для них знаком тої жертвенної любови до Спасителя. Вони старалися якнайбільше помістити їхньої чистої любови до Христа Господа в своєму туземному житті на землі. Й це вони знайшли як зробити самоприниженням своїм - чеснотою, яка виключає всяку гордість і самообман.
Розважмо:
Коли ми так частіше розважатимемо безмежну Божу щедрість і любов супроти нас, Його безмежне милосердя до нас, грішних і перевищуючу всяке людське поняття самопожертву Христа заради нас, то й ми самі будемо пробувати практикувати певного роду самоприниження. Тоді ж ми не лише будемо оминати всяких похвал, подиву і почестей, але навіть будемо бажати собі бути зненавидженими та погорджуваними людьми заради Христа. Це бажання походить від зрозуміння, як дуже ми винні Господеві, а як мало віддали ми Йому за всі Його ласки й любов. В тому випадку ми забудемо за всякі насмішки й зневаги, які нас зустрічають в житті, бо ми будемо під великими враженням величі й доброти Господа Бога.
Молитва:
Мій Господи Ісусе, самопринижений Спасителю, допоможи мені осягнути цю пречудну чесноту, якою Ти доказав і щодня доказуєш свою любов до мене, грішного. Всі святі її практикували, тому що вони високо цінили Твою доброту й любов; я також бажав би участкувати в їхній самопосвятній любові до Тебе. В їхньому рішенні служити Тобі без гордости та самообману вони вправляли високу чесноту самоприниження. Виповни мій розум видом Твоєї доброти, а мою волю - задосить учинити Твоїй всезаслуговуючій любові. Моїм бажанням є позбутися повністю мого самолюбства самоприниженням заради любови до Тебе. Амінь.