Любі друзі, коли ви дійсно щиро бажаєте поступати в досконалості, звільніть ваші серця від усякого земного прив'язання. Найперше порвіть із усім тим, що притягає вашу волю до гріха. Чеснота убожества - це бажання позбуватися чимраз то більше речей у нашому щоденному житті, щоб чимраз то менше зв'язків чи зобов'язань здержувало нас від Господа Бога; а тоді ми могли б уже вільні вознестися вище до чесноти убожества й практикувати її в щоденному житті. Ця чеснота старається залишити все, що не є абсолютно конечним для нас в щоденному житті. Спаситель наш остерігає нас перед земними багатствами, що для людей є великою перешкодою в осягненні Царства Небесного, кажучи: "Істинно кажу вам (учням): Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" /Мт. 19, 23-24/. Ці слова Спаситель сказав після зустрічі з багатим молодиком, який запевняв Спасителя, що він заховував Заповіді Божі вже від своєї ранньої молодости: "Учителю, я вже те дотримував змалку" /Мк. 10, 20/. Та помимо того його вічне щастя не було ще запевнене, якщо Спаситель висловив свою опінію про багатих людей, що для них є майже неможливою річчю осягнути щастя небесне. Здивовані таким твердженням Христа, Апостоли питають Спасителя: "Хто ж тоді може спастися?" /Мк. 10,26/. Тоді Спаситель відповідає їм: "У людей це неможливо, - але не в Бога; у Бога бо все можливо" /Мк. 10, 27/. "У людей це неможливо, Богові - все можливо" /Мт. 19, 26/.
Очевидно, що ми не можемо залишити в нашому щоденному житті всього; тобто маєтку, заробітної плати чи якогось іншого джерела доходу конечного для прохарчування людини, її родини, придбання одежі, мешкання й усього, що є конечним для щоденного життя. То все правда, але коли чеснота убожества полонить нашу душу й серце, тоді ми зможемо ті всі речі краще погодити й сповнити. Нашим бажанням повинно б бути - робити ті всі речі, подібно як Ісус Христос їх сповняв протягом свого туземного життя, з тою ціллю, щоб ми були успішними не тільки тут, на землі, але й після смерти, в Царстві Небесному. Чеснота покори допоможе нам уживати всіх речей згідно з Божою волею й заради Бога, бо нашим бажанням є тільки Йому єдиному подобатися в нашій діяльності. Вживатимемо всі добра під тим оглядом, що вони помагають нам наближатися до Ісуса Христа в нашому житті. Чеснота убожества допоможе нам позбутися пересудів, бо в нас буде менше земних вимог і бажань, та й повчить нас, як уживати всіх тих речей, що є нам для життя конечними. Так поступово, під її впливом ми станемо панами нашої душі, вільними від нескінченних розсіянь і нерозумних прив'язань.
Розважмо:
Бути вбогими духом, не значить не мати нічого, тобто жодного майна. Воно попросту означає бути вільним від земних прив'язань. Така людина не бажає собі нічого, що веде до образи Господа Бога - до гріха. А навпаки, вона бажає собі лише приязні Господа Бога, й то так дуже, що старається елімінувати - виключити всяке суперництво як зі зовні, так і внутрі, в собі самій. Заради свого щирого бажання служити виключно Спасителеві вона відвертається від усіх речей, наскільки це їй можливо. Тим способом вона має більше змоги легше думати про Господа Бога, говорити з Ним частіше й досконаліше Йому подобатися.
Молитва:
"Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне" /Мт. 5, 3/. Це Твої власні слова, Господи. Ти вже давно їх висказав, повчаючи людей в Нагорній Проповіді, але вони завжди мають свою велику важливість і завжди є правдивими. Та, на жаль, дуже мало людей старалось їх зрозуміти, а ще менше заховувати їх у своєму житті. Навіть я сам не розумію їхнього правдивого значення, бо й я дуже люблю оці туземні речі, Я бажав би бути багатим, почитаним людьми, мати силу, владу й високий чин. То правда, що ми уважаємо себе за мудрих і второпних, та, проте, не знаємо, що поставити на першому місці в нашому щоденному житті. Ми дуже часто твердимо, що Ти, Господи, є нашим найбільшим скарбом, але, на жаль, ми ледве чи думаємо обмежити наші туземні інтереси, щоб присвятити більше уваги Тобі й Твоїй службі. Мені вже сприкрилося жити таким нелогічним життям. Я постановляю собі, починаючи від сьогодні, мати менше речей у моєму щоденному житті, щоб менше справ займало мій розум, так, щоб я міг звернути всю свою увагу на Тебе. Сповни мої гадки своїм Божим життям тут, на землі, так щоб не було нічого в моїх думках, що відтягало б мою увагу від Тебе й від тих усіх трудів і страждань, що їх Ти прийняв заради мене. Переконай мене, що послідування за Тобою в моєму житті - це найкраща річ, яку я можу робити. Спрямуй мої намірення до себе самого, так аби я міг жити виключно, щоб Тебе прославляти за всі Твої терпіння й прикрості, які Ти переносив заради мене, грішного. Допоможи мені жити для Тебе на прославу Твого імени, подібно як і Ти сам жив, щоб прославити ім'я Твого Небесного Отця. Ти згадуєш про те, кажучи: "Я Тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке Ти мені дав до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе - славою тією, що її я мав у Тебе перед тим, як постав світ" /Ів. 17, 4-5/. Дозволь мені, щоб я сповнив Твою волю й Твого Отця, подібно як і Ти завжди її сповняв, згідно з Твоїми словами: "Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю тою, хто мене послав" /Ів. 6, 38/ Або при іншій нагоді: "Їжа моя, - каже до них (Апостолів) Ісус, - волю чинити Того, Хто послав мене, й діло Його вивершити" /Ів. 4, 34/ То знову: "Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо не шукаю я своєї волі, лише волі Того, хто послав мене" /Ів. 5, ЗО/ Амінь.