Любі друзі, Ісус Христос зійшов з неба на землю, щоб нас усіх спасти і вдосконалити. Як про те звітує Святе Письмо словами: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним - світ спасти" /Ів. З, 16-17/. Спаситель наш Христос Господь прийшов на нашу землю не лише, щоб задосить учинити Небесному Отцеві за наші гріхи й проступки, але також, щоб дати нам приклад, як треба жити, щоб Господеві угодити. На собі самому показав нам, які чесноти нам треба мати, щоб своїм життям виєднати в Бога життя вічне. Спаситель узяв на себе всі наші клопоти та труднощі, щоб нас повчити, як їх треба нам у нашому житті переносити. Знаючи з нашого досвіду, як важко людині жити серед тих усіх прикростей туземного життя, запрошує нас наслідувати Його, кажучи: "Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе і навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11,28-30/. Той же, хто вже рішився піти за Спасителем, мусить бути готовим піднятися взяти те ярмо Христове, яким би воно не було, тому й поясняє Господь: "Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде слідом за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто погубить своє життя ради мене, той його знайде" /Мт. 16, 24-25; Мк. 8, 34-35/. Але Спаситель остерігає всіх, які не піднімаються до Його хреста, словами: "Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене" /Мт. 10, 38/. Виходить зі слів Христа Господа, що хто хоче бути послідовником Христа, мусить брати хрест, що йому Боже провидіння призначило, й нести його за Спасителем. Несення хреста є доконечним, подібно, як віддати життя своє за Нього і Його Євангеліє. Бо хоч воно злучено з важким терпінням, все-таки на тому залежить, щоб бути учнем Христа. А хоч віддати своє земне життя за Христа та Його Євангеліє є страшною річчю, все-таки тим способом заховається правдиве життя надприродне, а з ним і щастя вічне в Царстві Небеснім. Спаситель у високому ступені вправляв цю чесноту серед свого народу, який був упертим, зависним і непослушним. Він мусив те все від них переносити, але переносив спокійно, з терпеливістю. Просімо Його, щоб і нас навчив так само спокійно переносити, наслідуючи Його мудрість і силу Його чесноти терпеливости.
Гляньмо, як Христос трактує своїх учнів. Він посилає їх на нелегке життя, вимагає від них великої терпеливости. бо те життя має мало земних радощів, зате багато клопотів, не почести їх ждуть у ньому, але погорда й ненависть, не спочинок, але нескінченна праця. Їхнє ціле життя було важкою боротьбою, як про це згадує св. Апостол Павло: "Я боровся доброю борнею, біг скінчив - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на Його появу" /II Тим. 4, 7-8/. Деякі люди готові терпіти, але тільки те, що вони рішаться переносити. Інші знов можуть бути терпеливими з деякими людьми, але не з усіма без винятку. Але правдиво терпелива людина не робить жодних винятків чи умов, як і коли або з ким вона буде терпеливою. Та людина, що має справді надприродну терпеливість, не глядить, що за люди спричиняють їй клопоти, без огляду, чи то її наставники, їй рівні, чи нижчі від неї, чи то самі собою добрі або злосливі. Вона готова сприймати всі труднощі й клопоти, начебто сам Спаситель посилав їх для неї. Якщо тільки справа не вимагає від неї боронити своїх прав або поправити людей, вона готова піднятися й терпеливо переносити клопоти заради Христа Господа.
Розважмо:
Надприродна чеснота терпеливости-терпіння - це акт любови Бога, виявлений тим, що не зважається на вигоду чи невигоду власну, але всю увагу присвячується Богові й любові до Нього. Це інша форма віддання себе самого волі Божій, зрікаючись власної волі й підкоряючись повністю волі Бога Отця. Спаситель міг був спасти людство будь-яким ділом, бо ж воно було б ділом Єдинородного Божого Сина; але Він піднявся до всіх страждань і понижень включно з ганебною хресною смертю, щоб точно сповнити волю свого Небесного Отця; про те говорить Спаситель у багатьох місцях: "Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто мене послав" /Ів. 6, 38/. Тому дальше заявляє Ісус: "Іжа моя, - каже до них Ісус (до Апостолів), - волю чинити Того, Хто послав мене, і діло Його вивершити" /Ів. 4, 34/. З тої причини Христос каже: "Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене" /Ів. 5, 30/. Тим способом Спаситель об'явив свою любов до свого Небесного Отця й до нас, грішних людей. Тож нам треба звернути наші очі на Нього, бачачи, скільки Він витерпів заради нас, знаючи те все, ми не сміли б сказати, я прийму від Тебе, Господи, те, але більше нічого. То значить, ми мусимо бути готовими терпіти все заради любови до Спасителя, нам треба забути за всіх людей і мати перед очима тільки Христа Господа.
Молитва:
Мій терплячий і безмежно терпеливий Господи, хто ж зможе зрозуміти й переказати Твою безграничну любов, з якою Ти переніс такі безмірні терпіння в Твоєму туземному житті? Знаючи про те, чи зможу я відмовитись вправляти чесноту терпеливости в моєму житті? Чи зможу я, розважаючи те все, що Ти переніс заради мене, вимагати для себе легкого й щасливого життя? Ти, Господи, ще далі зостаєшся терпеливим, чекаючи на мене, щоб я поправився і повернув до Тебе, а я далі грішу й не поправляюсь, виставляючи Твою терпеливість на велику пробу. Ти бажаєш, щоб я вже врешті зачав наслідувати Тебе в терпеливості, інакше жде мене кара за таку злочинну неувагу до Твоєї терпеливости. Допоможи мені, Господи, бути покірним, бо будучи покірним, мені легше буде бути й терпеливим. За мої гріхи я повинен терпіти багато більше, ніж те, що зараз переношу в моєму житті; тому мені треба стати терпеливим і приготованим на терпіння, які Ти зволиш мені послати. Може, колись я зрозумію й буду більше щедрим, наслідуючи Твої безконечні терпіння й терпеливість, з якими трактуєш мене, грішного. З часом може мені вдасться осягнути такий великий поступ у чесноті терпіння, що його осягнули Твої добрі послідовники, які кликали: "Господи, дай терпіти або дозволь умирати!" Тому постановляю собі твердо вже сьогодні зачати вправлятися в терпеливості, так що, сподіваюсь, зможу зустрічати мої клопоти й противенства зі спокоєм, жертвуючи ті прикрості за мої прогріхи. Амінь.