Любі друзі, зрозумійте, що туземне життя не є нашим сталим мешканням. Ви призначені до безмежного й нескінченного життя й до досконалого щастя з Богом у Царстві Небесному. Господь створив нас, щоб ми участкували в Його Божому житті й у Його вічному безконечному щасті. Тому ця земля не є місцем відпочинку, але важкої праці й трудів та страждань. Святе Письмо називає цю землю "долиною сліз", й вона дійсно такою є, бо досвіди й страждання, що є карою за первородний гріх, будуть завжди з нами. Людина звичайно переводить частину свого життя, працюючи для якоїсь туземної мети. А тоді, після якогось коротенького задоволення, бачачи свої успіхи, переходить до вічности. Коли ж ті люди жертвують так багато заради якоїсь проминаючої мети, то до яких ви були би готовими піднятися трудів і жертв заради вічної і досконалої небесної слави?
Не думайте, що ви знайшли правдивий спокій, коли все йде спокійно у вашому житті. Христовий спокій дістається тим, що знають, як сприймати противенства й переносити труди й страждання. Нашим прикладом для наслідування повинно бути Христове туземне життя. Від першого віддиху життя аж до останнього на хресті він терпеливо переносив усі страждання, противенства, болі й терпіння. Горе й недостатки не були Йому чужими, він їх знав і терпеливо переносив. Він часто чув критику й нарікання кругом себе. Він переносив ганьбу й догану, хоча жив найдосконалішим життям. Брак подяки й пошани були Його заплатою за всі ласки й за поміч, що їх давав людям. Неправда й закиди були Йому відповіддю за Його правду, що її бачив і чув від свого Небесного Отця. Каже Спаситель: "Моя наука не моя, а Того, Хто послав мене. Якщо хтось бажає Його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе. Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж Того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому" /Ів. 7, 16-18/. Бачачи, що жиди взяли каміння, щоб Його за правду, яку казав їм, укаменувати, спитав Спаситель зі смутком: "Багато добрих діл появив я вам від Отця мого, за котре з тих діл каменуєте ви мене?" /Ів. 10, 32/. Може, такі самі слова міг би Христос Господь звернути й до нас, кажучи: "Багато добрих діл зробив я для тебе, тож за які з них ти мене так часто ображаєш? Справді, стільки невдячности прийняв Спаситель від нас за всі ласки, добродійства, якими осипав нас завжди і ще осипає, а ми відплачуємо Йому гріхами й зневагами.
Таку саму невдячність переносили вірні послідовники Спасителя. Апостоли, мученики, ісповідники й діви, всі вони зносили терпіння й противенства за час свого життя. Та всі вони раділи з того приводу, що заради Христа можуть дещо витерпіти. Вони могли так дуже терпіти, маючи очі, звернені на Христа й на небо, їхню остаточну заплату. Ми також зможемо знайти радощі навіть серед терпінь, коли вправлятимемось у вірі, покорі, терпеливості й любові до Нього, нашого Спасителя. Коли б ми мали навіть маленький погляд на неописанну славу неба, ми вже більше не шукали б того, що миле й вдоволяюче тут, на землі. Але признали б, що всі противенства й страждання земні - дуже маленькі в порівнянні з нагородою, що її приготував Господь тим, що Його люблять і повинуються Його Заповідям, як про те говорить св. Апостол Павло, перефразуючи слова пророка Ісаї: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" / Кор. 2, 9; Іс. 64, 4/. Дійсно, так воно є, якщо ми були б у стані пізнати те, що Господь наготував людям як нагороду за богоугодне життя, ми б уже ніколи не нарікали в часі страждань чи противенств.
Розважмо:
Немає ніякого порівняння між нашими туземними прикростями й стражданнями та небесним щастям і славою, що їх приготував Христос Господь для своїх вірних учнів і послідовників. Каже св. Апостол Павло, що страждання теперішнього часу навіть не можна порівняти з майбутньою славою. Найкращим прикладом цього є Ісус Христос, який вибрав туземні страждання й переносив їх терпеливо й із повним відданням на волю Божу. Ніяк не противився волі свого Небесного Отця, який бажав, щоб Він того всього зазнав заради спасіння людських душ; тому й св. Апостол Павло заохочує нас наслідувати Спасителя, кажучи: "Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця" /Флп. 2, 5-11/. Христос бажає, щоб і ми так само поступали в нашому житті. Тож за наслідування Христа в нашому житті осягнемо також і славу Його слуг: "Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти мені передав, були зо мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу" /Ів. 17, 24/.
Молитва:
Господи мій Ісусе, Ти зразок правдивої святости й доброти, гідної небесної слави, хіба що вона походить від Твоєї ласки, Бути подібним до Тебе - це моя найбільша слава. Я вірю в цю правду й бажаю послідувати за нею в моєму житті. Допоможи мені, Господи, її краще пізнати, щоб я міг думати, як Ти, й діяти так, як Ти діяв, будучи на землі. Найгіршою річчю на землі є не страждання, не ганьба, ані людські недосягнення, але гріх. У дійсності мусить бути щось великого в стражданнях, досвідах, тому що Ти сам їм піддався й досвідчив у Твоєму житті. Дозволь мені побачити вічне добро, яке знаходиться в туземних противенствах. Оскільки воно є добром, дозволь мені терпіти більше, ніж я терпів досі. Я цього бажаю не з іншої причини, як тільки з тої, щоб я більше уподібнився до Тебе, мій терплячий Спасителю! Допоможи мені, щоб я вже більше не глядів на терпіння й страждання, як на щось зле, щось, що треба ненавидіти чи його уникати. Амінь.