Любі друзі, багато людей піднімаються деколи до далеких і важких подорожей, щоб відвідати мощі Христових угодників. Вони з подивом оглядають будинки чи церкви, в яких переховуються останки костей чи одежі, які вони за життя вживали. Вони з освятою й побожністю цілують їх, вкладають в срібні чи золоті посудини, щоб у той спосіб підкреслити свою пошану до них. Та не все люди роблять це з пошани до святих, але дуже часто з цікавосте радше, ніж із жалю за свої гріхи й бажання прийти ближче до Господа. Та й найвищим почитанням святих було б те, коли б люди з пошани до угодників Божих старались наслідувати їхнє праведне життя, вправлятись у чеснотах, якими вони відзначались.
На престолах у наших церквах ми знаходимо не якісь мощі, хоч би й найбільших святих, але самого Божого Сина, Ісуса Христа, правдивого, всемогутнього Бога, що все сотворив, що існує, й те все в існуванні й у житті вдержує. Всемогутнього Бога, найдосконалішу істоту цілої вселенної. Всі скарби й чуда цієї землі, все, що може притягати людські серця, - це ніщо в порівнянні з Тим, Хто живе в наших кивотах під видами хліба. Нам не можна наближатися до Христа, живучого там, у кивоті, лише з цікавости чи якоїсь невиразної чесноти. Лише сильна віра, стала надія й палаюча любов повинна б притягати до Спасителя й робити нас Його вірними прихильниками. Розважмо, якою великою зневагою приявного Спасителя на наших престолах є та, що ми так мало уваги звертаємо на нашого найбільшого героя, самого Бога, що не пожалів себе віддати на муки й на смерть заради нашого спасіння й щасливого вічного життя. Не бажаємо Його приймати під видами хліба й вина, хоч Він так день і ніч жде на нас, щоб нас потішити, освятити, лікувати наші немочі, звільняти від нападів нашого відвічного ворога - диявола. Там, на наших престолах, живе не якийсь незнаний герой чи славний мудрець, чи навіть якийсь великий святий. Там живе наш Бог
і Творець, Єдинородний Син Небесного Отця, який пожертвував собою з любови до свого Небесного Отця, щоб Йому надолужити за всі наші гріхи й проступки, а нас щоб визволити від гріхів і, привернувши нам ласку синівства Божого, знову зробити дітьми Небесного Отця, наслідниками Небесного Царства. Так, любі друзі, там на престолах день і ніч чекає на нас Єдинородний Божий Син і звертається до нас зі словами запрошення: "Прийдіть до мене, всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий" /Мт. 11, 28-30/. Без сумніву, жалісно це для нашого Спасителя, коли так мало людей звертає увагу на Його любов до нас, не почувається до обов'язку вдячности за всі Його добродійства й жертвенну любов. У Пресвятій Євхаристії Спаситель жертвується для нас, Він, що є нашою надією, нашою обороною перед злом і гріхом та нашою майбутньою безмежною нагородою у Царстві Небесному.
Розважмо:
Ми ніколи не повинні перестати перепрошувати Спасителя за нашу недбалість і холод відносно Його Тайни Божої любови - Пресвятої Євхаристії. Без сумніву, Його Божа любов супроти нас мусить бути безмежною, коли Він, утаєний в наших кивотах на престолах, не знеохочується й не карає нас за нашу невдячність, але й далі терпеливо і з любов'ю очікує на наш прихід, щоби прийти до нашої душі, оживити її своїм замешканням у ній і осипати своїми Божими ласками. Люди витрачають стільки грошей, наражаються на стільки трудів і невигод, щоб побачити якісь предмети краси, цікаві місця чи чуда природи. А тим часом на престолах у наших церквах знаходиться й живе найвища, найбільш дорогоцінна істота, Пресвятий Єдинородний Син предвічного Отця, Бог правдивий, а так мало людей Ним цікавиться. Якими немудрими є розум людський та людське серце. На престолах, укритий у кивотах, живе наш люблячий Спаситель, безмежний всесильний Бог, в якому ми живемо, рухаємося й існуємо, а ми так мало цікавимося Ним. Нам треба зрозуміти оцю важливу правду, що без Нього ми ніщо, нічого вчинити не можемо. Про що Він сам свідчить словами: "Я - виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15, 5/. Так, любі друзі, без Христа Господа ми справді ніщо, лише в злуці з Ним можемо приносити плоди, заслуговуючі на вічне спасіння, про що запевняє нас Спаситель, кажучи: "Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо вона не перебуватиме на виноградині, ось так і ви, коли не перебуватимете в мені" /Ів. 15, 4/. Тому зоставаймося в Ісусі ціле наше життя, бо тільки в злуці з Ним, уживаючи Його Божу силу, зможемо чинити діла, заслуговуючі на життя вічне, й тим способом успішно прямуючи до життя вічного й до злуки з нашою метою - відвічним Богом.
Молитва:
Мій Господи Ісусе, утаєний в Пресвятій Євхаристії, як мені висказати мій жаль на вид моєї глупоти, що її виявляю в моїх щоденних заняттях, забуваючи про Тебе й не дбаючи про Твою Божу любов до мене? То правда, що по неділях церкви є повні Божого люду, готового чинити те, що треба, щоб спасати свої душі. Та зате на буднях лише горстка людей являється раннім ранком, щоб прийти до Тебе й накормити свою голодну й спрагнену душу Твоєю небесною поживою й напитком. А скільки є таких людей, що могли б і мали б нагоду прийти до Тебе й одержати конечні ласки для своєї душі, проте ніяк не дбають, бо їм миліші їхні світські заняття чи праця, ніж спасіння їхньої безсмертної душі. Ти, Спасителю, жертвував стільки заради мене, залишаючи небо й щастя, що його мав при боці свого Небесного Отця, зійшов на нашу землю, щоб бути близько мене й уможливити мені прийняти Тебе в Пресвятій Євхаристії, а я все-таки ще не розумію того, що є моїм найбільшим щастям, і не приходжу до Тебе, щоб Тебе прийняти. Ти готовий давати мені стільки своїх Божих ласк у Твоїй безкровній жертві Святої Літургії, а особливо приходячи до моєї душі під видами хліба й вина, а я все-таки стою здалека від Тебе й від Твоїх Божих ласк, які так щедро мені бажаєш уділити, Господи, запали моє серце вогнем Твоєї Божої любови, щоб воно звернулося до Тебе й ніколи вже не відверталось. Допоможи, щоб у мені зростала любов і цінування Святого Причастя, щоб я якнайчастіше приходив до того джерела життя й усякої святости. Ти, Господи, бажаєш,, щоб я приходив до Тебе, згідно з Твоїми словами: "Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на весь голос: "Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене й п'є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!" /Ів. 7, 37-38/. Ти, Спасителю, бажаєш, щоб ми приходили до Тебе й напували наші спраглі душі Твоєю живою водою. Допоможи мені, Господи, щоб я ніколи не забував про Твої запросини, знаючи, що Ти в Пресвятій Євхаристії є неоціненним найвищим даром, який може допомогти мені осягнути мету мого існування тут, на землі, - спасіння вічне в небі. Амінь.