Любі друзі, самовіддання - це інша назва саможертвування. Коли ви повністю віддаєте себе Христові, - це означає, що ви віддаєте себе до Його розпорядження, щоб Він міг робити з вами все, що Йому завгодно. Це значить, що ви будете старатися спрямувати ваші гадки, бажання й діла згідно з бажанням Спасителя, нашого Ісуса Христа, чи інакшими словами, ви ніколи свідомо й добровільно не будете противитися Його волі в будь-якій справі. Ісус Христос заохочує нас до такого віддання Його волі словами: "Входьте вузькими дверми, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять" /Мт. 7,13-14/. Спаситель жаліється на людей, що лише деякі готові слухати Його слів, слідувати Його Заповідям і тим способом спасати свої безсмертні душі. Багато більше число людей не дбають про Його Заповіді, стараються заспокоювати свої прагнення й бажання в цьому світі, й тому не диво, що занурившись у світових розкошах, пропадають для Бога й попадають у пекельний вогонь.
Саможертвування конечно обнімає все, що тільки ми маємо, тобто дарування, таланти, заняття, можливості, приятелів, загалом усе, що нам є милим і корисним. Очевидно, що таке жертвування не означає, що нам треба позбавлятися їх лише на те, щоб подобатися Господеві. Знаємо добре, що кожен з нас зобов'язаний залишити те все, що веде нас до зла, до гріха. Пригадайте собі різкі слова нашого Спасителя: "Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками бути вкиненим у вогонь вічний. Коли око твоє до гріха тебе приводить, вирви його й кинь геть від себе; ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло" /Мт. 18, 8-9/. Цього не треба розуміти дослівно, тобто коли якийсь член нашого тіла приводить нас до гріха, нам треба його знищити й відкинути геть від себе; але означає, що коли б щось було нам так конечним, як рука чи нога, або так необхідним, як наше око, але воно приводило б нас до гріха, тоді його нам конечно позбутися, щоб не довело нас до втрати життя вічного, до вічного страшного терпіння в пекельному вогні. Так-то лагідний і люблячий нас Спаситель вказує на конечність відкинення всього, що відводить нас від Господа й веде до гріха.
Та людина, яка складає акт саможертвування, міряє вище, як тільки уникати важкого гріха. Вона старається подобатися Господеві позитивним способом, тобто вправляти та вдосконалювати всі чесноти, які вона зможе, в своєму щоденному житті. Щоб повніше належати до Спасителя, вона бажатиме вживати різних речей радше з конечности, як заради особистої сатисфакції. Щоб оминути самообман, вона радше волітиме мати менше, як більше оцих туземних речей. Волітиме радше слухати, як приказувати, послідувати за іншими, як вперед вести. В усіх отих бажаннях і змаганнях правдивий послідовник Христа бажає лише більшої слави Христа Спасителя. Він готовий змінити всі свої плани чи наміри на майбутнє, якщо такою буде воля Спасителя. В саможертвуванні він не бажає будь-що набути для себе самого, на свою честь чи земне задоволення. Його головною метою життя є подобатись Господеві й чинити Його святу волю. Він старається зосередити своє життя довкола Нього. Багато могло б осягнути таку високу площину досконалости, якщо б вони так на хвилину застановилися, про те подумали, цього бажали б і під кінець старались те осягнути.
Розважмо:
Деякі люди остерігаються такого саможертвування, думаючи, що їх воно зробить невільниками в умі й тілі. Але напроти, таке саможертвування, вищий рівень досконалости, доведе їх радше до правдивої внутрішньої свободи та досконалого спокою душі. Стараючись слідувати за Божою святою волею досконаліше, ми прямуватимемо до нашого найвищого добра, нашої найбільшої досконалости, до нашого найтривалішого спокою та щастя. Лише в саможертвуванні ми живемо щоденним життям повніше, більш інтелігентно й корисно. В нас буде якнайбільша мета людини, тобто віддати вічну славу Господеві й за те одержати як нагороду вічне життя з Богом і в Бозі в Царстві Небеснім. Це є якраз метою, заради якої Господь Бог нас сотворив, отже, нам не можна наміряти нижче.
Молитва:
Відвічний Отче, Сотворителю мій. Від Тебе я одержав життя, існування й усе, що тільки маю, це все Твій особистий дар для мене. Я повинен усе, що маю, жертвувати Тобі, бо воно й так усе Твоє, сам від себе я нічого не маю. Вже св. Павло звертає нам увагу, що ми нічого власного не маємо, кажучи: "А те, брати, що я пристосував до себе і до Аполоса, - заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: "Нічого понад те, що написано"; щоб ви не неслися гордо один над одного проти іншого. Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чого вихваляєшся, начеб не одержав?" /І Кор. 4, 6-7/. Спаситель наш Ісус, Твій Єдинородний Син, Боже, дає нам досконалий приклад саможертвування, видаючи себе самого заради нас, як жертва чиста за наші гріхи й проступки. Кожну гадку, слово й діло своє від колиски аж до смерти хресної жертвував Ти заради мене, за спасіння моєї безсмертної душі. Чи ж можу я відмовитись тепер вернути чи відплатити Тобі в якийсь маленький спосіб за Твою Божу любов до мене, з якою Ти віддав себе на муки й смерть на хресті? Навіть тепер я бачу самопожертву Христа Господа в безкровній жертві Літургії, у кожному кивоті, де ти мешкаєш заради мене в Пресвятій Тайні Євхаристії. Ти знаходишся там утаєний заради мене. Що мені робити, щоб Тобі віддячитись за Твою безграничну любов? Дай мені ласку щоденно жертвуватись Твоїй бездонній Божій любові. Надіюся на Тебе, що дась мені продовжувати саможертви, як довго триватиме моє туземне життя. Амінь.