Любі друзі, Господь Бог усе з нічого сотворив, і без Нього нічого не існує, згідно зі словами св. Івана Богослова, де він говорить про Бога Слово: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. З Богом було Воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього" /Ів. 1, 1-3/. Про те саме навчає нас і Книга Буття: "На початку Бог сотворив небо й землю" /Бт. 1, 1/. А Лист до Євреїв говорить про Бога Сина-Творця вселенної: "Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем і яким сотворив віки. Він - відблиск Його слави, образ Його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч Величі на вишині..." /Єв. 1,1-3/. З тих слів листа виходить, що Бог Слово, чи Єдинородний Божий Син, є співтворцем вселенної. Отже Пресвята Трійця й Воплочене Боже Слово є осередком усього, що існує, воднораз же джерелом усієї правди. В нашому щоденному житті нам треба любити правду, тому що Господь Бог любить чесну людину, тобто таку, яка провадить своє життя згідно з правдою. Тому, любі друзі, пізнайте справжню дійсність, прийміть її у ваших гадках, словах і ділах.
Правда ж полягає в тому, що ми є ділом Його Божих рук, чи радше твором Його Божого Безмежного Духа - волі, й через те залежимо від Нього в кожній хвилині нашого життя - існування, воднораз же від усього в нашому буденному житті. Без Його життєдайного Божого духа ми не могли б навіть існувати, а без Його співпраці ми не могли б діяти, говорити, думати чи бажати. Виходить із того всього, що ми повинні б бути Господеві вдячні за все, бо все, що тільки ми маємо, ким би ми не були - це Його Божа ласка. З цього легко визначити цю правду, що все, що ми маємо, хто б ми не були, - це Його Божа, даром нам дана ласка, й за ласку чи за всі ласки, які Господь так щедро розділює, ми повинні бути Йому вдячними. Ми не сміємо діяти так, начеб те все нам належалося, тобто всі наші таланти, нагоди, успіхи та й інші добрі речі, що нам дістаються в нашому житті. Все бо походить від Господа, все, що нас тішить, все те - Божа, нічим не заслужена ласка. Питає св. Апостол Павло: "Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, начеб не одержав?" /II Кор. 4, 7/. Все маємо від Спасителя, те все, що маємо, Він у своїй доброті нам дав, так що ми винні Йому всі наші добрі речі, а Він нам нічого не винен, бо ми Йому нічого не дали й дати не можемо, бо все, що існувало, існує й повік існувати буде, - це Його власність. Більше того, не тільки ті речі, що поза нами належать до Спасителя. Його є кожний наш віддих, кожен удар нашого серця, кожна гадка, кожне слово й діло, - це все Його, бо від Нього ми це все одержали. З Його доброти це все прийшло до нас, все Він дає нам, бо нам того всього конечно потрібно, й без тих усіх ласк ми не могли б існувати. Так що, правду сказавши, не ми Йому. але Він нам у всьому служить. Помимо того, що ми цього не гідні, Його доброта й щедрість ніколи не перестає нам помагати, Його доброта ніколи не відвертається від нас у нашій біді чи нашій потребі. А Його Божа любов дбає про нас у наших потребах у кожній хвилині дня й ночі.
Він дав нам бистрий ум, щоб ми зрозуміли цю правду, воднораз же свобідну волю, щоб ми, пізнавши цю правду, самостійно признали її в нашому житті. Коли ж пізнаємо, що все добро маємо з Божої щедрої руки, ми, будучи свобідними, повинні це все перед Господом признати. Та наша вдячність буде неповною, коли ми її висловимо лише пустими словами, її мусимо виявити досконало нашими ділами. Будьмо покірними в наших спілкуваннях з нашими ближніми, терпеливими з тими, відносно яких ми уважаємо, що вони не живуть згідно з нашими вимогами. Будьмо лагідними й щедрими супроти тих, які потребують нашої помочі. Наш добрий приклад поможе ближнім нашим ставати кращим супроти Господа. Це якраз буде найкращим доказом вдячности Господеві нашому Отцеві й Його Синові Ісусові Христові, нашому Спасителеві
Розважмо:
Подумайте так серйозно, чи можемо забути про нашу повну залежність від Господа Бога в усьому? Ми, що ясно бачимо, як без Божої помочі ми не могли б ні одного віддиху зробити, ні одного слова висловити, ні кроку ступити, ні гадки повзяти, бо всі ті речі Господь мусить творити в нас, в усьому піддержувати, інакше ми повернулись би в ніщо, з якого Господь наче кинув нас у існування-життя. "Бог, що сотворив світ і все, що в ньому, Він, бувши владикою неба й землі, не живе в рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немовби Він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи й границі їхнього поселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть Його, хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо..." /Ді. 17, 24-28/. Та хоч ми й знаємо, що ми самі без Божої помочі ніщо, все-таки бундючимось, сповняємось нерозумною гордістю, низькою самохвальбою, самообманом та дитячим самовдоволенням. Без підтримки Божої всемогучої сили ми не могли б нічого вчинити. Христос ясно висловлює цю нашу залежність від Нього: "В мені перебувайте, а я - у вас! Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не зможете" /Ів. 15, 4-5/. Наш добрий приклад поможе іншим подобатися Богові в їхньому житті, тож будьмо щирими й щедрими з тими, які потребують нашої помочі в їхньому житті. Й такий спосіб вдячности Господь буде приймати від нас, коли ми інших будемо спрямовувати до Нього своїм добрим прикладом, наслідуючи Його доброту супроти нас. Лише тоді ми справді будемо людьми згідно з волею нашого Отця Небесного.
Молитва:
Бог мій і все! Хай ці слова будуть постійно на моїх устах. Не дай мені забути, Господи, як Ти справді є моїм усім. Всі ті добрі діла роблять моє життя милим, тобто ті, про які я знаю, але скільки тих безмір ласк, про які я й не здогадуюся, а Ти їх мені постійно даєш як дарунок люблячого Батька. Без огляду, як дуже я думаю й стараюся про моє власне добро, все-таки Твоя доброта перевищує навіть моє власне бажання. Ти не тільки бажаєш мого добра, але Ти в своїй доброті навіть те все добро мені даєш, більше, ніж я, грішний, того гідний. За ту Твою доброту допоможи мені віддячитися Тобі якимось добрим ділом, хоч Ти його не потребуєш, та я все-таки бажав би доказати, що оцінюю Твою безмежну доброту супроти мене, грішного. Дай мені нагоду доказати Тобі мою вдячність не пустими словами, але добрими ділами, як Ти того бажаєш. Я бажав би доказати мою вдячність Тобі й любов до Тебе заховуванням Твоїх Божих Заповідей. Бо Ти того бажаєш, як у Твоїх словах до молодця: "Як хочеш увійти в життя, заховуй Заповіді" /Мт. 19, 17/. Чому, спитаєте? Бо "Той, у кого мої Заповіді, й, хто їх береже, той мене любить" /Ів. 14, 21/. А любити Господа Бога є нашою найпершою і найважливішою Заповіддю: "Любитимеш Господа, Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю й всією силою твоєю" /Вт 6, 5; Мт. 22, 37; Мк. 12, ЗО; Лк. 10, 27/. Бажаю взяти кожний Твій дар, Господи, й повернути Тобі моїм розумним і несамолюбним його вжитком. У моїх спілкуваннях з людьми сподіваюсь трактувати їх із повною щедрістю, любов'ю й запобігливістю, яку Ти виявив мені. В усіх моїх гадках, в усіх словах, в усіх моїх діланнях сьогодні бажаю сказати Тобі, Господи, моє найглибше, найщиріше "дякую" за все. Амінь.