Любі друзі, велич людини залежить від того, як вона любить Господа Бога. Ви зрозумієте цю правду тоді, коли добре зрозумієте угодників Божих - Його святих. Вони бажали того, що є найкращим, трудились за те, що є найліпшим, і жили тільки для того, що є найбільшим, найдосконалішим, тобто для Господа Бога, бо Він єдиний є безмежно досконалим - єдина правда й єдине добро. Тож не диво, чому Він дав нам цю найпершу й найбільшу Заповідь: "Любитимеш Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це є найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22,37-38; Мк. 12, ЗО; Лк. 10,27/; "Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією силою твоєю" /Вт. 6, 4-5/. Це домагання Господа Бога є справедливим і відповідним, тому що Він дав нам наше існування, наше життя, наче кинувши нас у світ дійсний із світу речей можливих, що мав у своєму Божому умі; які були наслідуванням усього, що Він бажав сотворити, тобто привести з нічого до існування. Він також єдиний удержує нас у нашому існуванні та житті, й без Його підтримки ми повернулися б у ніщо. Він співпрацює з кожним нашим рухом, віддихом, словом, гадкою та бажанням, із нашою діяльністю, так що без тої співпраці ми не могли б нічого вдіяти. Він дає нам усе, що нам є конечним для нашого життя й існування. Одним словом, Він дає нам усе, що тільки нам потрібно, щоб ми жили; тобто все, що ми маємо, і ким ми є, - воно Боже, належить до Нього! Тож, згідно зі справедливістю, ми повинні добровільно віддати Богові все. тобто всю нашу істоту, бо вона й так належить до Бога, бо ж Він її з нічого сотворив, привів до життя - існування. Будучи розумною істотою, ми повинні прямувати до когось вищого, досконалого, а тим є єдино Господь Бог, безмежно досконала Істота, що єднає всі досконалості в найвищому ступені, - наш Господь Бог, Творець усього. В порівнянні з Його Божеством всяка земна доброта й досконалість - це наче ніщо; вони зникають перед Ним, бо є лише недосконалим відблиском Його Божої краси й слави. Це бажання прямувати до того й любити те, що є найвищим, найкращим підносить святих Божих понад них самих, понад усі туземні речі. Вони, бачачи в Бога всю найвищу красу, віддали себе Йому, присвятили Йому своє життя, так що вже ніщо в світі не могло їх відвернути від їхньої досконалої мети, від Творця. їхня любов очистилась, наче чисте золото у вогні, тому що вони шукали лише Його досконалу істоту й прямували до Нього. Хоч вони мусіли переходити крізь різні важкі терпіння й муки на тілі й на душі, вони ніколи не звернули зі своєї вибраної дороги до Господа, але продовжували сповняти Його волю серед тих усіх досвідів. Господь, зі свого боку, продовжував осипати їх своїми Божими ласками в нагороду за великодушність їхніх душ. Коли ж вони добре вживали Божих ласк, чудесна переміна наступала в їхніх істотах, їхній ум ставав гострішим, так що вони дуже чітко бачили найвищі вартості їхньої щоденної діяльности, їхня воля скріпилася так, що спокуси, ані противності, чи терпіння не могли відтягнути її від Божої волі. Зі зростом їхньої великодушности відносно Господа їхнє самолюбство маліло й звільна зникало, так що їхня любов до Господа стала повністю безкорисною.
Самолюбство забувається тільки тоді, коли людина знайде вище добро й вище заінтересування. А Господь винагороджував своїх святих, об'являючись їм своїми дивними дорогами, як про те натякає Спаситель наш словами: "Той, у кого мої Заповіді, й хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе" /Ів. 14, 21/. А це Христове Об'явлення не є якимось проминаючим відношенням Спасителя до особи, яка Його любить, але постійним перебуванням Пресвятої Трійці в душі такої людини, як це виходить зі слів Ісуса Христа: "Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і ми прийдемо до нього і в ньому закладемо житло" /Ів. 14, 23/. Отже, триєдиний Господь Бог замешкує в душах відданих Богові людей, які повсністю присвятилися Йому. Тож і не дивно, що їхня любов до Господа стала найчистішою, яка відганяла від них всяке зацікавлення туземними речами й земними принадами та розкошами. В них царив надземний мир і спокій, що його звичайна людина не тільки не зазнавала, але навіть не думала, що він справді існує. В них було щастя, якого світ не знав, ані знати не міг, тому що був зайнятий земними речами й перебував під їхніми чарами
Розважмо:
Спаситель наш може чинити прерізні чуда своєю любов'ю серед нас, як лише ми віддамось повністю Йому і звернемо до Нього єдиного нашу любов. Таке повне віддання Йому не є якоюсь небувалою тайною, ані не вимагає надзвичайних зусиль, які могли б пошкодити нам на здоров'ї тіла чи нашої душі. Воно вимагає від нас лише, по-перше, старання Його краще пізнати при помочі читання про Нього, розважання над Його життям, наукою й ділами, головно, щоб нам допомогти, що особливо важливо, нашої молитви до Нього; а по-друге, старання наслідувати Христа Господа в нашому щоденному житті. Коли ж ми пізнаємо Його краще, то й наша любов до Нього скріпиться і буде досконалішою. Нашими стараннями наслідувати Спасителя в нашому щоденному житті любов до Нього стане чистішою від усяких наших особистих самолюбних мотивів. Він поставить нас на пробу так, що ми зможемо побачити, якими в дійсності ми є. Коли ж ми докажемо Йому нашу готовість віддатись Йому повністю, Спаситель піднесе нас до висот знання й любови. Тоді ми з власного досвіду пізнаємо перетворюючу силу Божої надприродної любови.
Молитва:
Господи мій Ісусе, Царю моєї душі! В Тобі єдиному я зможу осягнути велич, для якої Ти мене сотворив. Моєю найбільшою славою тут, на землі, буде віддатися повністю Тобі. Моїм мотивом повинні стати слова св. Івана Хрестителя: "Йому треба рости, мені ж - маліти" /Ів. З, ЗО/. Так, Господи, я бажав би, щоб Ти взяв моє життя, мою особу, щоб я жив так, як Тобі подобається! Дай мені ласку, Спасителю, бути в Твоїх Божих руках, і щоб Ти провадив мене Твоїми гадками, бажаннями й Твоєю волею. Я осягну мою велич і славу тут на землі, коли зможу сказати разом зі св. Апостолом Павлом: "Живу вже не я, а живе в мені Христос. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене" /Гал. 2, 20/. Лише справді безкорисна й велика любов до Тебе, Господи, може спричинити небесне перетворення в мені, в моїй душі. Тож пошли мені, Господи, таку любов, щоб і я також перетворився! Амінь.