Любі друзі, багато людей бажає дістатися до Царства Небесного, але лише деякі бажають нести хрест Спасителя. Велике число людей шукає Його потіх, але лише деякі готові підніматися до Його трудів та терпінь. Многі бажають втішатися з Ним, але лише деякі, вибрані, є готові будь-що терпіти разом із Ним та заради Нього, хоч терпіння заради Христа є конечним, як доказ правдивих послідовників Христових. Він бо Сам сказав: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто погубить своє життя ради мене, той його знайде" /Мт. 16, 24-25; Мк. 8, 34-35/. А з другого боку, відкинення обов'язку нести хрест Господній, тобто всі труди й страждання, є найкращим доказом, що така людина до Нього не належить, як це підкреслює сам Спаситель: "Хто не бере хреста свого і не йде слідом за мною, той недостойний мене. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде" /Мт. 10, 38-39/. Це означає, що коли хтось відкидає постанову йти дорогою Христа й бажає зазнавати виключно туземного щастя - для свого тіла, той утратить обидва, тобто й туземне життя, бо скоріше чи пізніше всі мусимо вмерти - зійти з цього світу. А також той, хто не слідував дорогою Христа, Заповідей Божих, втратить і життя душі, а з ним - і осягнення вічного щастя в небі. Й навпаки, той, хто в своєму туземному житті йде дорогою Христа - терпінь, той навіть зі смертю свого тіла задержить своє життя. То правда, що зі смертю втратить туземне життя, але його відзискає при воскресінні всіх людей під кінець світу, а з ним одержить також своє вічне життя, тобто злуку з Богом у Царстві Небесному. Бо, як знаємо зі Святого Письма, після туземної смерті Спаситель воскресить усіх людей до нового, вічного життя в Царстві Небесному з його безконечним вічним щастям у злуці з Богом - нашою метою.
Багато людей слідують за Христом, доки не натраплять на якісь перешкоди та терпіння. Вони люблять і благословляють Спасителя, як довго Він посилає їм щастя й утіхи в цьому житті; але як тільки Він пошле їм важке життя чи терпіння, годі вони відразу ж зневірюються, обурюються і відступають під Нього. Подібно як найманий жовнір, який служить не з патріотизму своїй державі, але радше за гроші, які як найманець одержує. Так-то Спаситель називає тих самолюбних пастирів чи жовнірів. Вони бо не віддані Йому заради Нього самого, але заради Його дарів чи ласк. Вони слідують за Ним заради того, що можуть від Нього одержати; а не задля того, що вони можуть Йому дати, бо вони люблять себе більше, ніж Його, їхнього Спасителя. Якби вони так могли зрозуміти, ким Він для них є, тоді вони б любили Його понад усе, навіть більше, ніж самих себе. Але, на жаль, дуже мало є таких людей, які люблять Спасителя безкорисно - несамолюбно.
Розважмо:
Це дійсно правда. Бо спитайте себе, скільки то разів ми зробили дещо для Спасителя, але не зі самолюбних мотивів? Багато бо разів ми робимо будь-що для Спасителя, але маючи при тому й нашу власну користь. Він, навпаки, робив усе заради нас, не зважаючи на себе самого; повністю жертвувався за нас заради нашого добра - спасіння наших душ. Тож ми також повинні наслідувати Його в тому й ніколи не спочивати, аж доки не почнемо служити Йому повністю безкорисно. По-перше, тому що Він є безконечно добрим і милосердним, а по-друге, тому що Він нас полюбив і заради нас віддав усе, навіть своє життя, серед страшних страждань умираючи ганебною смертю на хресті: "Христос викупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: "Проклят усякий, хто висить на дереві" /Гал. З, 13/. Тож ми, з нашого боку, мусимо якимось способом виявити нашу подяку Йому за все те, що Він учинив для нас, рятуючи від гріха, диявола й смерти вічної, яка ждала б на нас, якщо б ми з гріхом зійшли з цього світу. Тож без огляду на те, що це мало б нам коштувати, ми зобов'язані бути Йому вірними. Він же, зі свого боку, буде нас за нашу вірність і відданість Йому благословляти своїми Божими ласками. Треба нам тямити, що Господь не дасть себе перевищити в своїй щедрості, а тому що Він всемогутній, то Його ласки мають для нас безмежну вагу. Ми ж, зі свого боку, повинні очистити наші мотиви щирим бажанням служити Спасителеві вірно, повністю віддатись і подобатися в усьому Йому єдиному.
Молитва:
Господи мій Ісусе, навіть хоч я б не мав нічого з моїх трудів і жертв, я бажаю служити Тобі вірно й щиро, тому що Ти того всього гідний. Цю правду хочу закарбувати собі на умі й пригадувати її в усьому, що тільки роблю. Бажаю жити згідно зі словами св. Ігнатія Лойоли, який написав їх у своїй молитві під заголовком: "Молитва великодушности". В моїх щоденних починаннях скажу Господеві: "Мій добрий Господи, навчи мене бути великодушним. Навчи служити Тобі так, як Ти того гідний. Давати й не числитися з ціною, боротись і не звертати уваги на рани, працювати й не дбати про відпочинок, трудитись і не питати про нагороду, за винятком знання, що я творю Твою волю!" Мій Господи, сподіваюсь говорити оцю чудову молитву раз-по-раз протягом дня. Допоможи мені, щоб я сповнив її в усьому, що станеться сьогодні. Повчи мене слідувати за Твоїм прикладом, коли Ти сказав: "їжа моя, - каже Ісус, - волю чинити Того, Хто мене послав, і діло Його вивершити" /Ів. 4, 34/. "Бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто мене послав. Оце ж воля Того, Хто мене послав: щоб з усього, що Він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня. Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, жив життям вічним, і щоб я воскресив його останнього дня" /Ів. 6, 38-40/ Амінь.