Любі друзі, Господь Бог створив усіх людей для досконалого щастя небесного. Бо кожен, хто прагне до неба, подобається Господеві, бо Він сповняє мету Божого сотворення. Але люди бажають щастя небесного заради різних причин. Без огляду на те, які цілі мають люди, якщо вони мають за причину певний ступінь любови до Господа Бога, вони все-таки осягнуть життя вічне. Любов, що її вимагає від людей Господь, - це не є певного роду почування, але це є любов цінування, поважання й розумний акт волі, оснований на першій правді. Тією першою правдою є те, що Господь є Богом, початком і метою всіх сотворінь. Всі люди мають за обов'язок жити кожного дня згідно з тією правдою. А вони це осягають, коли віддають свою волю Божій, найвищій та наймудрішій волі. В тому самовідданні своєї волі волі Бога вони заявляють і висловлюють свою любов, якої Господь вимагає від усіх розумних сотворінь. Існують безмежні ступені досконалости в тій любові оцінки - пошани Бога, та їх вигідно можна поділити на три ступені.
Деякі люблять Господа Бога лише настільки, наскільки вони до цього зобов'язані. Вони бажають уникнути пекла, тому що не бажають собі шкоди й невигоди. Вони віддають свою волю Господеві, лише щоб уникнути важкого гріха. Вони не зважають на повсякденні гріхи, бо бажають собі самим подобатися - догоджувати, наскільки воно можливе, все-таки без шкоди на осягнення неба. Ті люди є сліпо й глупо самолюбні, але все-таки вони віддають Господеві любов, якої Він від них вимагає. Якщо вони зійдуть з цього світу в стані ласки освячуючої, вони осягнуть Царство Небесне після того, як повністю очистять себе від свого самолюбства в чистилищі.
Інші підносяться до вищого ступеня любови Господа Бога. Вони бажають бути щедрішими з Ним, стараються віддатися Його Божій волі не лише у важних справах, але також у менш важних речах. Вони докладають серйозних зусиль, щоб уникати всіх повсякденних гріхів у їхньому щоденному житті. Якщо вони віддадуться Божій волі більше, вони вмирають для себе більше звершено. Більшу частину їхнього чистилища вони переносять у своєму туземному житті. Вони осягнуть вищу небесну нагороду, як і перша група людей
Залишається ще найвищий ступінь любови Господа Бога. Люди в тому ступені не задовільняються лише спротивом всяким гріхам, важким чи повсякденним. Їхня любов Господа возноситься вище; вони бажають віддати себе повністю Господеві, наслідуючи Ісуса Христа в своєму щоденному житті. Навіть там, де не заходить питання гріха, вони стараються залишати свої природні уподобання й наслідувати приклад Христа Господа саможертвуванням. Вони бачили Його доброту й воліють її більше, ніж усі сотворені речі. Ті великодушні люди знані під назвою "чисті серця". Вони стараються жити лише заради найвищих рацій - за Божим відвічним планом. Господь Бог створив люпину, щоб вона стала подібною до Бога на землі, сповняючи Його мудрість, зростаючи в Його доброті, й під кінець, участкуючи в Його небесній славі. Чисті душі мають лише одне бажання - уподоблятися Господеві в усіх речах, як тільки вони на це спроможні. Після певного часу відданої й несамолюбної любови Бога вони відчувають зростаюче бажання бути з Ним у досконалій приязні неба. Вони чистим бажанням прагнуть неба, бажанням, яке глядить виключно за Богом. Вони не задовільняються неповною приязню, якою втішаються з Ним тут, на землі. Те внутрішнє бажання бути з Господом повністю й досконало є Божим даром для їхніх душ. Вони осягнуть найвищу й найбільш чудесну частку небесної слави.
Розважмо:
Навіть святість має свої ступені й дальший розподіл внутрі тих категорій. Людська великодушність відносно Бога є різною в кожної людини. А як же мається воно з нами в тій справі, як далеко ми вдержуємо наше природне самолюбство? Чи в кожному нашому бажанні неба є ще дещо з нашого самолюбства? Господь виявляє нам найвищі ступені святости; як далеко ми готові йти за Ним? Це дуже важливі питання; справді, коли ми відчуваємо, як двері до вічности відкриваються перед нами, ми дійсно повинні застановитися над тими преважливими питаннями. Ми можемо знайти на них відповідь в нашому щоденному житті й у наших намірах на майбутнє.
Молитва:
Господь мій і все моє! Це повинно б бути кличем у моєму туземному житті. Ти дійсно є моїм Богом у житті на цій землі. Чи ж маю я відкинути все туземне й зробити Тебе моїм усім у моєму житті? Найкращим і найбільшим ділом, що його можу для себе самого зробити, - це забути за себе самого й послідувати за Твоєю волею в усьому, що притрапляється мені протягом кожного дня. Навіть у моєму бажанні неба я повинен зробити Твою волю найвищим законом для себе. Я бажаю принаймні зробити це туземне моє життя тим, що Ти наміряв, щоб воно було моїм щоденним крокуванням до життя вічного, до злуки з Тобою, мій Боже, участкуванням у Твоєму Божому житті й Твоєму безмежному щасті. Амінь.