Любі друзі, дорога, що розлягається перед стопами людини, є викликом її серцю, перш ніж вона спробує силу своїх ніг. Призначенням людини є крокувати до краю землі, й то не лише до краю цього земного світу, але також до світу по той бік, у темряву поза туземним життям, поза гробом, що вступає у вічність. Помимо темряви, яка закриває перед нашими очима той неприступний світ, в нього ми, смертні люди, не можемо вступити перед нашою смертю, всі є певні в його існуванні, а передусім ми, християни, тому що ми молимось у Вірую: "Очікую воскресіння мертвих і життя вічного". В інших правдах молитви чи "Символу віри" ми говоримо: "Вірую"', в тій частині, однак, ми вже не кажемо: "Я вірую", але вже з певністю про те знаємо: "очікую воскресіння мертвих і життя вічного". То значить, що ми свідомі того, що після нашої смерти, тобто після закінчення нашого туземного життя, жде нас вступлення в той таємничий і таїнственний світ, в який ми всі увійдемо після залишення цієї землі, чи радше нашого туземного життя.
В тій темряві поза оцим нашим видимим світом ми щойно почнем пізнавати та дійсно знати світ і нас самих. Зараз ми бачимо все і приймаємо все очима чужих. Ми одержуємо знання про наше існування і про наше призначення від самого Творця при помочі Його Об'явлення, що його залишив нам у Святому Письмі. При помочі Об'явлення ми починаємо розуміти, що людину не сотворено, щоб відбувала своє життя у в'язничних мурах природи, але щоб прямувала в об'яття Господа Бога на дорозі, що її природа ніяк і ніколи не могла збудувати. З науки катехизму ми навчилися, що людину сотворено, щоб вона участкувала в житті Господа Бога, тобто жила Його Божим життям і втішалася Його Божим безмежним щастям, яким Він єдиний без початку і без кінця втішається. Та заки ми зможемо осягнути те життя, до якого Господь Бог від нашого зачаття нас призначив, нам треба пережити оце земне життя. Так, любі друзі, кожен із нас мусить його прожити, навіть і ті, які не мають відваги його зустрічати.
Чому ж нам треба жити оцим туземним життям, хоч багато з нас воліли б оставатись у глибокому сні й розкошувати сонними маревами, як спокійним життям без трудів та мук і страждань? Конечність жити оцим туземним життям, тяжким і повним важких трудів і турбот, є умовою нашого входу в те друге, позагробове життя. Оце туземне життя з життям дії-акції життям виклику діяльности, що має бути нашим приготуванням до майбутнього життя нашого поза гробом. Це туземне життя є життям дії-акції, життям клопотів і страждань, щоб себе приготувати до життя вічного спокою й відпочинку. Оцим нашим життям на землі нам треба доказати Господеві, що ми є гідними потойбічного життя, яке чекає нас після смерти, поза гробом. Господь Бог, наш Творець не хотів дати нам відвічну нагороду й невисказане вічне щастя без жодної праці з нашого боку. Як про те говорить Ісус Христос: "Від часів Івана Хрестителя і понині Царство Небесне здобувається силою; й ті, що вживають силу, силоміць беруть його" /Мт. 11,12/. Ця сила, що має вислужити нам Царство Небесне, - є наше життя на землі, згідно з волею нашого Творця і Бога. Він у своїй доброті вказав нам дорогу, яка заведе нас до Нього. А ця дорога - це дорога Заповідей Божих чи життя, згідного з ними, тут, на землі. Тут наш Господь і Спаситель запевняє нас, що, ступивши на ту, Богом вказану нам дорогу, ми цілком певно дійдемо до нашої мети - до неба: "Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей" /Мт. 19,17/. Або, як це пояснює книга Сираха: "Це він від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руках свого власного рішення. Якщо тільки побажаєш - заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. Перед тобою він поставив вогонь і воду; куди лиш захочеш, туди і простягнеш руку твою. Ось перед людьми - життя й смерть: що забажає, те йому й дасться. Бо велика мудрість Господня; Він сильний владою й всевидющий. Його очі на тих, які Його бояться, і сам Він відає кожне діло людське. Нікому не велів Він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити" /Сир. 15, 14-20/.
Розважмо:
Якщо нашим призначенням є мир і відпочинок у Небесному Царстві, яке згідно зі Святим Письмом є чимось понад найбільш сміливі мрії людини, як про те розказує св. Апостол Павло, наводячи слова св. Пророка Ісаї: "Говоримо про мудрість Божу в тайні закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп'яли б Господа слави, але як написано: "Те,чого око не бачило і вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" /І Кор. 2, 7-9/. Через те, коли це наше туземне життя є передумовою нашого майбутнього життя після смерти, поза гробом, то ми мусимо його пережити. Що більше, нам треба його прожити згідно з волею нашого всемогутнього Бога-Творця, інакше ми, подібно як і жиди, що противилися Божій волі, не могли б увійти в Божий супочинок, як про те Він сам говорить: "Ось чому, як каже Святий Дух: "Коли ви почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими, як то було на місці сварки в день спокуси в пустині, де мене спокушали батьки ваші, дарма, що сорок років бачили мої діла. Тому я й прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не знали! Тому я й поклявся в своїм гніві: Ні! їм не ввійти в мій відпочинок" /Євр. З, 7-11/.
Молитва:
Мій милосердний Небесний Отче, Ти добре знаєш, яким нестійким, немічним і грішним я є. Ти призначив мене до безграничного щастя, тож допоможи мені зберігати Твої Святі Заповіді й ніколи не відхилятися від Твоїх доріг, але крокувати ними завжди, бо моїм бажанням є увійти в Твій відпочинок, Господи, що означає злучитися з Тобою, Боже, в небі й участкувати в Твоєму Божому житті й у Твоєму безмежному щасті. Амінь.