Любі друзі, Господь наш Ісус Христос навчає нас такими словами: "А вічне життя в тому, щоб вони (люди) спізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і Тобою посланого Ісуса Христа" /Ів. 17, 3/. Без пізнання тих основних правд, подібно як і інших, які виповняють та заспокоюють наші щоденні потреби, ми оставались би неоживленими, кволими сотворіннями, спаралізованими в нашому житті не лише з огляду на брак сили, але передусім з огляду на брак світла. Що ж то за правди, - спитаєте? Перша з них про Господа Бога, нашого Творця, який створив нас із нічого, наче кинув нас із нічевости, тобто світу можливих істот у дійсний - реальний світ. До того нашого Творця ми через ціле наше життя крокуємо, аж доки Його не осягнемо після смерти, в Царстві Небесному. Він є нашою метою, нашим призначенням і нашою остаточною нагородою. На початку нашого життя Господь призначив кожного з нас для себе самого. В наші серця і душі прищепив бажання за собою, за безмежним, досконалим і вічним добром, і від тієї хвилини ми не можемо знайти спокою і спочинку з причини тої сталої туги за Ним - за нашим Богом. Св. Августин висловлює цю правду про наше постійне прямування до Творця словами: "Ти створив мене для себе й неспокійне моє серце, аж доки не спочине в Тобі, о Боже!"
Друга правда відноситься до Божого Єдинородного Сина, який став людиною, до нашого Господа Ісуса Христа - Спасителя нашого. Після того, як перший чоловік знівечив плани Божі, переступаючи в раю Заповідь Божу "не їсти овочу з забороненого дерева", поповнивши первородний гріх, Бог Отець послав свого Єдинородного Сина, щоб направити шкоду, спричинену людським непослухом. Первородний гріх спричинив велике спустошення для цілого людського роду, як про те звітує св. Апостол Павло: "Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож, тим більше тепер, оправдані Його кров'ю, ми спасаємося Ним від гніву. Бо коли бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер спасемося Його життям. І не тільки те, але й хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення. Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили" /Рм. 5, 8-12/.
Щоб ми тепер жили тим, з ласки Христа Господа відновленим життям, нам треба вже тепер постійно крокувати до Господа Бога. Та як ми зможемо прямувати до Нього, коли ми не бачимо ні Божої краси, ні доброти, які мали б нас до Бога притягати? Тому Небесний Отець послав нам ту Божу правду й світло в особі свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, про що сам Спаситель свідчить словами: "Я - дорога, правда й життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене" /Ів. 14, 6/. Що підтверджує св. Євангелист Іван словами: "Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. Ніхто й ніколи не бачив Бога. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив" /Ів. 1,17-18/. Так то Небесний Отець зарадив тому бракові, об'явив себе в своєму Єдинородному Сині, який прийшов на світ у людському тілі, даючи спромогу людям бачити себе в Ньому, воднораз же в Ньому даючи нам свою Божу правду й світло, при помочі яких можемо певно до Нього крокувати. Протягом свого цілого життя Спаситель наш Ісус Христос проповідував ці правди Божі людям, щоб вони могли знати все про Отця Небесного, від якого ті правди Він одержав, як про те говорить Никодимові: "Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, - ви ж свідчення нашого не берете до уваги. Говорив я вам про земне, а ви не віруєте, - як же увіруєте, коли вам про небесне говоритиму?" /Ів. З, 11-12/. Немає такої людини, яка могла б мати знання тих Божих правд сама від себе, й то не лише за життя тут, на землі, ані навіть після смерти в небі. Воно має бути дане людям від Богочоловіка, Господа нашого Ісуса Христа. Він його може дати, бо прийняв його від свого Отця Небесного. Людина ж, одержавши це знання від Спасителя, може починати життя зі знанням, уділеним їй Богом, воднораз же маючи серце, сповнене вдячністю до Господа за той Божий дар знання; або вона воліє бути в фальшивому світлі ілюзії, яке каже їй, що вона є самовистачальною, й умерти, ще заки почала жити.
Розважмо:
Щоб одержати те Боже світло, нам треба найперше зрозуміти, що залишені самими, ми безпомічні. Ми осліплені нашими гріхами й тому не є в силі віднайти дорогу до Господа Бога, нашої остаточної мети. Тоді Господь дасть нам свою Божу ласку, яка поведе нас до нашого спасіння. Бог Отець послав нам своє світло в особі свого Сина Ісуса Христа: "Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло в цей світ. Було в світі, і світ ним виник - і світ не пізнав його" /Ів. 1, 9-10/. Ісус Христос запевняє нас про те, що Він є тим світлом, що його Небесний Отець послав на землю: "Я світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя" /Ів. 8,12/. "У ньому було життя, і життя було - світло людей. І світло світить у темряві, й темрява його не обняла" /Ів. 1, 4-5/. То правда, що темрява, тобто злобні, невіруючі люди, старалися погасити те світло, прибиваючи Христа Господа до хреста, щоб Його вбити. Але вони не були спроможні знищити Його, бо Він повернув до життя згідно зі знаком, що його Він дав книжникам і фарисеям, кажучи: "Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю. Та Він говорив про храм свого Тіла, тож коли воскрес із мертвих, то й пригадали Його учні, що він оте говорив їм, і увірували Писанню та слову, яке Ісус був вирік" /Ів. 2,19; 21-22/. На те Спаситель мав право й силу, як запевняє словами: "За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб його знову взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти, і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю Заповідь" /Ів. 10, 17-18/.
Молитва:
Господи мій Ісусе, Ти моє світло й життя моє. Не залишай мене самого, бо без Твого світла я пропаду в темряві туземного життя. Я є сліпим від уродження, як про те говорить цар Давид: "Я ж у беззаконні народився, й у грісі зачала мене мати моя" /Пс. 51, 7/. А з гріхом темрява смерти найшла на мене. Тож дай мені, Господи, Твоє життя, бо ж Ти зійшов із неба, щоб ми "мали життя, й його достоту мали" /Ів. 10,10/. З даром Твого Божого життя я ніколи не вмру, а житиму повік. Амінь.