Любі друзі, людина ледве може сама зустрічати природне життя; але сама навіть не може мріяти про участкування в житті. Ми дуже добре свідомі того, як дуже ми полягаємо на Господа Бога в нашому природному житті. Бо найперше Він приводить нас зі світу можливостей, що є в Його Божому умі, в дійсний реальний світ своєю життєдайною силою. Але навіть після того, як Він нас сотворив, ми, мимо всього, ще не могли б без Нього існувати, бо Він далі мусить підтримувати нас у бутті й існуванні тою самою життєдайною силою. Щоб ми могли жити й будь-що творити, діяти, ми знову потребуємо Його підтримки, що ми називаємо Божою співпрацею з людиною, Його творивом, бо, як знаємо, без Його співпраці ми не могли б ні одного кроку зробити, віддиху взяти, слова вимовити й гадки повзяти чи будь-що побажати. Крім тих вичислених речей, ми все ще далі потребуємо Його помочі, якою Він дає нам усе, що нам до цього життя потрібне, тобто харчі, воду, повітря, одежу, пристановище тощо. Вивінувана тим усім, людина може жити й діяти.
Коли ж людина потребує такої постійної Божої опіки в своєму туземному житті, то наскільки більше вона потребує Його опіки в своєму надприродньому житті, в житті своєї душі? Ісус Христос підкреслює цю справу в багатьох місцях: "Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, - і я воскрешу його останнього дня" /Ів. 6, 44/. Але навіть коли Бог Отець привів людину до Спасителя, вона все ще не може виконати ніякого діла, заслуговуючого на небо. Про те запевняє нас Ісус словами: "Я - виноградина правдива, а мій Отець - виноградар... У мені перебувайте - а я в вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я - виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" /Ів. 15,1; 4-5/. Небесний Отець закликає усіх людей приходити до Христа Господа в св. Тайні Хрещення, стаючи членом Його організації - Церкви Святої тут, на землі. В ній Спаситель прищеплює людину в "виноградину", тобто в себе самого, роблячи її частиною свого містичного Тіла - Церкви Святої. Будучи частиною Ісуса Христа і членом Його містичного Тіла, що його головою є сам Спаситель, людина участкує в життєдайних ласках, що пливуть від містичної голови - Ісуса.
Цією поживою, що приходить до кожної людини від Ісуса Христа, є Господнє Тіло та Його пресвята Кров. Як про те Він сам нас запевняє словами: "Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме; хто вірує в мене - не матиме спраги ніколи" /Ів. 6, 35/. "Я - хліб життя... Це ж хліб, що з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер. Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, — це Тіло моє за життя світу" /Ів. 6,48-52/. Цей небесний хліб є конечним для кожної людини, яка бажає мати життя душі; бо завдяки йому вона осягає мету свого існування на землі, тобто щастя вічне: "Направду, направду, - каже Христос Господь... - Хто їсть моє Тіло й Кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо Тіло моє - їжа правдива, і Кров моя - правдивий напій. Хто споживає Тіло моє і Кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене послав живий Отець, і я Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною. Це й хліб, що зійшов з неба. Не як ото манну їли батьки ваші, а померли: хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме" /Ів. 6, 53-58/. Ті ж знову, що не підкоряться словам Спасителя, не матимуть життя в собі: "Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіла Чоловічого Сина й не питимете Його Крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє Тіло й Кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня" /Ів. 6, 53-54/.
Розважмо:
Адже існують люди в світі, які нічого не знають про Господа Бога, ані про свою всебічну залежність від Нього. Вони всі призначені до щастя вічного, кожна частинка їхнього тіла досконало створена й призначена з природи до тої досконалої мети - тобто до злуки з Богом Творцем і до безмежного щастя з Ним. Незнання робить їх невдоволеними, розстроєними. Їхні серця прагнуть безконечного щастя, природа своїми домаганнями хоче щастя досконалого, але вони не знають куди прямувати, де його знайти. Те бажання щастя вічного й безконечного прищеплене в серці кожної людини. Коли ж вона не може знайти того щастя й не знає, де його шукати, тоді вона творить собі сама якесь фальшиве щастя, фальшивого бога, щоб якось ту спрагу за щастям заспокоїти. Й нещасна така людина, бо того щастя поза правдивим Богом ніколи не знайде. Про таке роздвоєння в своїй особі вже вчить св. Апостол Павло, який, бажаючи добра, проти своєї волі чинить зло: "Отож знаходжу (такий) закон, що коли я хочу робити добро, зло мені накидається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?" /Рм. 7, 21-24/.
Молитва:
Небесний Отче, щиро дякую Тобі, що Ти дав мені знання правдивої мети, що забезпечує мені вічне щастя. Воно відкриває мої очі й вказує дорогу, що веде до Тебе й до вічного щастя в злуці з Тобою. Дякую Тобі за Твого Небесного вчителя й Єдинородного Сина Ісуса Христа, який не лише словами, але й прикладом цілого свого туземного життя вказав мені на дорогу до Тебе й повчив, як нею мені йти, щоб Тебе осягнути. Він своїм навчанням відкрив мені очі на відвічні правди, воднораз же живить мене своїм Божим Тілом і напуває своєю пресвятою Кров'ю, оздоровлюючи мою душу, щоб я часом не охляв на дорозі до Тебе. Допоможи мені, помимо всяких перешкод туземного життя, дійти до Тебе, мого Небесного Отця, й злучитись з Тобою в Царстві Небесному. Амінь.