Любі друзі, таїнство людського життя, а може ще більше таїнство його початку, приплив і відплив, тобто його початок і закінчення, постійне послідування смутку, упадків і вдоволена обітниця весни перешкоджають незв'язаним і неспішним умам оминути те, що вони бажали б вияснити. Ті всі зміни й переходи з одного стану в інший доказують, що людські істоти є лише сотворіннями. Вони не є конечними, походять від когось іншого, обмежені під кожним оглядом. Вони залежні й неспроможні стояти чи бути своїми власними, але потребують помочі Того, Хто їх сотворив і поставив на землі. їх доля така сама, як усіх інших сотворінь, про яких згадує Псалом 103: "Усі вони від Тебе дожидають, щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають, як розтулюєш Твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид Твій; як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються в свій порох. Зішлеш Твій дух, - вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі" /Пс. 104, 27-30/. Кожне сотворіння переходить прерізні переміни, очікує всього від його Творця й одержує все, що йому конечне у відповідний час.
Світ і людина в ньому є повні радісних несподіванок; але ті заскочення не походять від речей, що є частиною чи людини, чи предметів. Якщо ми знаємо людську природу, ми знаємо все про неї, й для нас немає місця на несподіванки. Але короткий огляд на правду, що є в ній, чи коротенький погляд на її доброту, призначення її шляхетности, всі ті речі є зараз радощами й несподіванками та багатою обітницею. Так істота людська, як така, після того, як ми її зрозуміли, що дає змогу їй діяти тим або іншим способом, не є великою містерією. Ми є в спромозі предсказати про неї багато речей, про її дію й про її якість. Все-таки поза тими зовнішніми її якостями зауважимо в ній її доброту, що викликає в нас признання її шляхетности.
Що ж, отже, в ній є такого, що робить її такою різною, такою шляхетною та притягаючою? Це ніщо інше, як тільки віддзеркалення Творця в ній. Зі Святого Письма знаємо, що Господь сотворив людину на свій образ і подобу: "Тож сказав Бог: "Сотворім людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають по землі. І сотворив Бог людину на свій образ, на образ Божий сотворив її, чоловіком і жінкою сотворив їх" /Бут. 1, 26-27/. Це віддзеркалення Божого безконечного духа робить людину таким шляхетним сотворінням. Це її душу наділив Господь розумом і свобідною волею, що робить людину основно відмінною від усіх інших туземних сотворінь. Через те Господь зробив її царем цієї землі й підкорив їй всі інші творива землі. "І благословив їх Бог, і сказав їм: "Будьте плідні й множіться, й наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі" /Бут. 1, 28/.
Розважмо:
Це таїнство внутрі людини - то відблиск досконалостей Божих, безмежного Божого Духа в ній. То правда, що вони обмежені в людині під кожним оглядом та, мимо того, вони притягаючі, наче обрій та безграничні простори чорних вод моря. Вони обіцяють серцеві й розумові людини довгі подорожі й багаті нагороди; скарби понад спромогу багатьох кімнат їхньої людської обмеженої природи - матеріяльного тіла. Ті духовні речі в людини не мають огорожі кругом них. Матеріяльні речі їх не обмежують, бо вони є наслідуванням Божого Духа. Сліди їхні блищать від ограничених речей світу, які є принадою безмежного, маленькі платки цінних досконалостей, що повністю належать лише до безграничного Духа - до Бога Творця.
Молитва:
Мій Господи і мій всемогутній Творче. Ти створив мене на свій образ і подобу. Призначив Ти мене, щоб я повернув до Тебе й участкував у Твоєму Божому житті й у Твоєму безмежному щасті, що ним від віків втішаєшся. Помимо моєї гріховности, непослуху й спілкування з Твоїм ворогом дияволом, Ти все-таки бажаєш, щоб я прийшов до Тебе й злучився із Тобою. Що ж мені на те сказати, Господи, як мені віддячитись Тобі за Твою Божу безмежну любов до мене, Твого негідного слуги? Мені встидно тих усіх моїх невірностей, і я не хочу їх уже ніколи повторяти. Але скільки разів я Тобі те все обіцяв і знову до них повертав, подібно як пес, про якого говорить св. Апостол Петро: "Пес повернувся до своєї блювотини", або "Свиня, вимита, качається у грязюці" /2 Пт. 2, 22/. Я бажаю "Тебе любити всім моїм, серцем, всією моєю душею й всією думкою моєю" /Мт. 22, 37; Вт. 6, 5; Мк. 12, 10; Лк. 10, 27/. Амінь.