Любі друзі, печать безграничної мудрости глибоко витиснена в кожному сотворіниі нерозумних речей у вселенній. Застановімось лише над небесними тілами. що їх бачимо на небозводі протягом безхмарних ночей. Більйони і більйони тих зір, сонць, планет, засіяних на небозводі. Вони здаються маленькими цятками на небі, але ми з науки природи, географії і фізики, знаємо, що вони в тисячі, а то й мільйони разів більші від нашої землі, що вони не висять так спокійно на небозводі, як нам видається, але зі шаленою швидкістю ширяють по безмежних просторах. В них є три різні дороги: кругом власної осі, кругом їхніх сонць, а тоді сонця з їхніми сателітами, в так званих констеляціях-сузір'ях відбувають свої, Богом визначені дороги у безкрайньому просторі. Помимо своїх шалених швидкостей, вони ледве чи зударяються в своїх дорогах. Вони не поставлені ні на шинах, щоб держали їх від інших небесних тіл, без жодних моторів, рушіїв, які б порушували їх, без жодних інструментів, щоб визначували їхні дороги, непомильно, з точністю найкращого годинника порушуються в дорогах. Богом їм назначених. Тепер спитаємо так себе, хто визначив їм їхні дороги й напрями, хто вдержує їх у тому безграничному просторі? Єдиний, всемогутній та премудрий Господь Бог - Творець. Він визначив їм їхні дороги, й при помочі сталих і незмінних законів природних веде їх до їхньої мети - призначення
Для тих небесних тіл - світил існують закони й порядок, яких вони самі, очевидно, не встановили, але які ведуть їх непомильно від початку їхніх доріг аж до їхніх цілей. На будь-що ми глядимо, чи на цю досконалу гармонію, що у всесвіті панує, чи на порядок у вселенній, якому повинується кожне твориво всесвіту, чи точний рисунок звичайного листка дерев, вухо звірини чи око людини, - все, таке досконале й прецизне, вказує на безмежну мудрість Божого досконалого Духа. Коли ж ми вже з подивом оглядали прецизність і велич макрокосмосу - вселенної, її світил, планет, зір, та той дивний порядок і доцільність, що в ній панує; звернімо тепер нашу увагу на багатство дерев, трав, зел, звірят, риб, птаства й людей, які живуть на землі. Вони всі зложені з маленьких частинок, званих молекулами, атомами, а ті, в свою чергу, складаються ще з менших частин, яких навіть найбільшими мікроскопами розгледіти не можна; з осередків, протонів, нейтронів і електронів, недоступних для людського ока, помимо побільшуючих апаратів. Вони також складаються, подібно як і всесвіт, із осередків, як сонць у вселенній, кругом яких кружляють своєрідні планети, зорі й сонця мікрокосмосу. Й ті маленькі частинки, що є окремими світами, порушуються з особливою швидкістю, але, мимо того, творять людські, звірячі чи рослинні тіла. Між їхніми осередками є багато порожнеч, щоб ті маленькі сателіти могли свобідно порушуватись; мимо того, творять солідну матерію, що складає тіла всього сотвореного світу. Мусимо признати ще раз ніяк не зрозумілу для нас Божу безмежну силу й мудрість Творця, що її показує в природі, тобто макрокосмосі - вселенній і мікрокосмосі, що творить тіла від найменшої клітини до найбільшого небесного тіла. Без підтримки Божого Творця все, що існує й живе, розсипалось би в ті мікроскопічні частинки й пропало б у всесвіті. Коли таким могутнім і прекрасним є світ, то що тепер казати про Господа, що його з нічого сотворив? Ту правду підкреслює Книга Мудрости: "Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога і які через видимі блага не здолали пізнати Святого й, розважаючи над творами, не дійшли до пізнання Майстра," - якщо вони сотворіння взяли за богів, тобто: "лише вогонь або вітер, або пливке повітря, зоряне склепіння або бистру воду, або світила небесні вважали за богів, правителів світу. А якщо, красою їхньою захоплені, взяли їх за богів, то нехай знають, скільки їхній Володар кращий, бо сам Творець краси творив їх. Якщо ж сила та потуга здивувала їх, нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх. Бо з величі та краси сотворінь, через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх" /Мудр. 13, 1-5/. Ми одержали від Творця частинку того безмежного Божого знання й мудрости, щоб ми могли читати Божеську поему, що її Він написав для нас у сотвореному всесвіті. Очевидно, що повне пізнання тої величі й краси вселенної є застережене лише безмежній мудрості й інтелігенції ума Господа Бога, що те все сотворив. Книга Йова описує Господа такими словами: "Чи ж можеш збагнути істоту Божу, проникнути Вседержителя? Вона висока, наче небо! Що вдієш? Вона глибша Шеолу! Що знаєш? Довша, ніж земля, її міра, ширша, ніж море. Коли проходить, хто Його спинить? Коли на суд поставить, хто Йому заборонить? Він бо знає людей підлих, бачить лукавство й має його на увазі" /Йов. 11,7-11/. Подивляючи Божу велич, псалмоспівець вигукує: "Куди мені піти від Духа Твого? Куди мені втекти від обличчя Твого? Зійшов би я на небо — Ти там єси, ліг би я в Шеолі - і там Ти. Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, - і там Твоя десниця мене б тримала. Сказав би я: Принаймні тьма нехай мене покриє, і світло, неначе ніч, мене сповиє", - та навіть темрява для Тебе не занадто темна; і ніч, немов день, світить. Так темрява, як і світло!" /Пс. 139, 7-12/.
Розважмо:
Глибока правда криється в тому, коли розуміємо глибину Господа і Його знання найтайніших речей. Його висоту як найвищу силу Його всемогутности; Його довжину, як безконечність вічности й Його ширину, як дбаючу любов, що обнімає всі сотворіння Його. Очевидно, Господа не можна досягнути, скачучи в глибину або спинаючись на висоту, або прямуючи до краю світу. Він бо не є фізичною - тілесною істотою, до якої можна дійти тілесними кроками. Він є всюди, й до Нього можна дістатись кроками душі. В такому сприйнятті ми залишаємо Його, ображаючи Його гріхами, а повертаємо до Нього, жалуючи, що ми Його образили. То наше серце, а не наші ноги, спішить до Нього, щоб Його обняти, або втікає від Нього, від Його суду.
Молитва:
Господи Боже мій, який воднораз є моїм Батьком. Як величним незмірно Ти єси. Як понад міру мудрим і всемогутнім. Ціла вселенна не може обняти Тебе, а мій ум не може навіть зрозуміти Тебе. Одне, що я знаю, а саме те, що Ти бажаєш бути моїм батьком і хочеш, щоб я участкував у Твоєму Божому житті й у Твоєму безмежному щасті. Допоможи мені, щоб я ніколи не ображав Тебе й щоб ані на хвилину Тебе не залишав. Дай мені силу любити Тебе, наскільки я можу, хоч я не все можу робити те, чого Ти бажаєш у Твоїй найбільшій Заповіді: "Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша Заповідь" /Мт. 22, 37-38/. Амінь.